Хто така Францішка Бутковська?

Моя прабабуся Францішка Бутковська, на честь якої ми назвали свою дочку була полькою і римо-католичкою. Вона народилася у місті Сколе (Австро-Угорщина) у 1886 році, де тоді мирно (або не дуже) жили поляки, українці і євреї. Тоді у Сколе вже рік діяла залізниця, до речі. Останніх (євреїв) було десь 60% населення міста. Францішка з дому мала прізвище Веселовська, а вже як вийшла заміж – Бутковська. Заміж вона вийшла за українця, що дуже не сподобалося… його братам. Ті вважали, що ніяких шлюбів з поляками і польками бути в принципі не може. І так сильно обурилися, що деякий час не розмовляли з ним. А їх було дев’ятеро: Микола, Михайло, Петро, Євстахій, Іван, Стефан, Олекса, Антін, Федір, ще й сестра Марія. Отож, всього 11 дітей було у Івана і Марії Бутковських – 10 братів і одна сестра. До речі, Марія Бутковська до заміжжя носила прізвище Бандурович.

Continue reading

Advertisements

Що не так з релігією діл. Крихітна замітка про чистоту Євангелія

Серед моїх друзів/знайомих є чимало тих, хто дотримується позиції Lordship Salvation.  Ці люди регулярно постять у фейсбук щось на кшталт “Справжня віра завжди проявляється у постійному і вірному слідуванні за Господом” або “Якщо ти гадаєш, що ти можеш просто повірити і спастися – ти у небезпеці”.

Чесно кажучи не перестаю дивуватися людській здатності всюди клеїти свої заслуги – навіть завуальовано. Біблія ясно навчає нас, що ми, люди, грішники. Своїми ділами, словами і думками ми грішимо, і наші добрі діла (якщо вони таки добрі) не вирішують проблему людського гріха. Грішник, який зробив 1 000 000 “добрих діл” і 1000 “поганих діл” так само грішник. Чи навпаки. Комбінація чисел не має значення. Всім людям потрібен спаситель. Continue reading

5 нових лавочок і сотні ям

Сумні та невеселі спостереження того, хто не тільки народився та виріс тут, а й чемно сплачує тисячі гривень місцевого податку щороку у бюджет міста як підприємець

Це не просто пост критиканства. Це пост великого суму. Я щиро вірю, що Сколе могло б стати прекрасним курортним містом, відомим далеко за межі України. Якщо все правильно організувати, років за 10-15 сюди б з радістю приїжджали відпочивати німці чи поляки. У Сколе є все – річка, гори, озеро, чисті повітря та вода. Поруч залізнична станція та міжнародна траса “Київ-Чоп”.

Але на разі це лише мрії. На разі,таке відчуття, що Сколе застряло чи то в далекому середньовіччі, чи то в пострадянських 90-их.

Міських голів у Сколе було троє. І на мою суб’єктивну думку, всі троє ніколи всерйоз не збиралися щось робити для міста. Останній прославився на всю країну тим, що його не тільки спіймали на хабарі (нічого дивного в нашій країні), і він ще й надумався спорудити… пам’ятник гільйотині. У Володимира Москаля багато уява. Але про все це Ви можете почитати в інтернеті і без мене.

Від місцевих мешканців дізнався, що недавно Сколівська міська рада закупила лавки для міста. Все нібито гаразд – 5 лавок, ціна кожної адекватна – 10 000 грн. Але три з п’яти лавок встановили… на вулиці Володимира Москаля! Тобто там, де стоїть його будинок! Зрозуміло, що набережній потрібні лавочки, а його будинок на набережній, тому певна логіка в цьому таки є. Але набережна довга, а лавок всього три, і самі розумієте де всі три поставили.

На цих фото дві лавочки, які встановили в центрі. Що ж, місце нормальне, лавки непогані, до цього питань нема. Continue reading

Тут стань. Це Тустань!

Відвідав “Тустань” – це місце, де колись давно була давньоруська фортеця. Фортеця не збереглася, а каменюки стоять досі. Недавно там зробили добру дорогу, тому автомобілем чи автобусом доїхати не проблема. 30 км від Сколе і 50 км від Стрия. Найближчі села до Тустані – Урич, Підгородці, Крушельниця, Корчин. Відвідати територію коштує 42 грн.

Continue reading

Як та чому працює Сколівська ДМС

Хочете робити паспорт - запасіться терпінням

Хочете робити паспорт – запасіться терпінням

Піти по закордонний паспорт дитини в державну міграційну службу – то великий челлендж. Ось чому.

Подав всі документи 12 квітня. Звичайно, приймати не хотіли одразу.

– А чого в нас подаєте? у Львові робіть паспорт. (Хоча я тут у Сколе зареєстрований.)
– у Львові черги, а нам з дружиною і дитиною скоро їхати в Білорусь. Та і за законом маємо право робити в будь-якій точці України.
– А де мама дитини?
– Якщо вона громадянка іншої країни, її присутність не обов’язкова.
– Розумієте, ми боїмося… Краще, щоб були обидва підписи – батька і мами… Ми боїмося… І в нас нове обладнання, ми ще не дуже вміємо працювати на ньому [!!! !!!].
– Якщо Ви не приймете документи, я подам на Вас скаргу.
– Ну, гаразд… Ідіть оплачуйте мито. Continue reading

Історія одного будинку у Сколе

Будинок по вулиці С. Бандери, 3 (бл. 2012 р.)

Цей будинок має давню і цікаву історію. Він побудований чи то ще за Австрії, чи за Польщі. Він один з найстаріших у Сколе – на мій погляд. Таких, як він, близько 20. Це старі “панські” будинки, в кожному з яких жила якась паважна сім’я.

Я не багато знаю про нього. Старі люди кажуть, що після Другої Світової  там був штаб НКВД, і там же мучили українських націоналістів. Кажуть, що багатьох там закатували на смерть.

Потім певний час будинок належав школі, потім зробили готель. Готель ще я пам’ятаю. Мені було років 6. Потім зробили музичну школу – діти вчилися грати на піаніно, акордеоні, скрипці. Років так 10-15 вчилися.

Фото 2017 р. (з тилу)

Потім у Сколе сталося нещастя – один приватний будинок в центрі міста запалав і майже весь згорів. Там жили сім’ї, і вони залишилися без житла. Тоді Сколівська міська рада пішла легшим шляхом – просто передала музичну школу тим 5-ом сім’ям. Музична школа / школа мистецтв зараз у двох нормальних будинках, нічим не гірших за цей. Сім’ї приватизували житло, і тепер славна історія будинку скінчилася. Кожна сім’я порядкує по своєму. Тепер цей будинок перестав існувати як єдине ціле. Всі поробили собі окремі входи-виходи. Кожен як умів і як розумів. Або як не вмів і як не розумів. Ради справедливості додам, що квітів на подвір’ї дуже побільшало. Навесні і влітку там їх дуже багато – ціла оранжерея просто неба.

В дитинстві, коли там ще була музична школа – ми, дітлахи, туди часто гратися бігали. Але в перший рік проживання сімей “правила змінилися” і нас, дітей, вже там не чекали.

Мені все ж таки дуже шкода. Я розумію ті сім’ї – їм потрібно було житло. Але передати такий красень сім’ям – в ущерб місту. Там міг бути музей або якийсь заклад. Тепер зробити крок назад вже дуже важко – приватна власність. При чому не однієї сім’ї, а одразу кількох. Як Ви відкриєте там музей? Чи готель? Чи будь-що. Не відкриєте. А в Сколе нема жодного музею, до речі.

Це приклад нерозумного госпадарювання. Зрештою, один з багатьох мільйонів в Україні. Кожен будує і господарює як собі знає. Якийсь хаос, який називають свободою і демократією. Сумно це все.

Залишимо нащадкам гори сміття?

Спадок нашим дітям

Спадок нашим дітям

Не хочу, щоб мій блог став черговим скигленням “як все погано” чи “все пропало”, або – “пора накивати п’ятами з цієї країни”. Але.

Вчора відпочивали з друзями на березі річки Опір в с. Верхнє Синьовидне (Сколівський район, 7 км від Сколе). Все було чудове – гори, сонце, вода. Природа просто неймовірна. Приїжджаєш і відпочиваєш. Continue reading

Моя перша робота #myfirstjob

IMG_1240Вирішив долучитися до #myfirstjob. Навіть напишу окремий пост про свій досвід робіт. Такий строкатий набір, мабуть, буде не в кожного. Continue reading

14 старих фотографій моєї родини

В нашій сім’ї старі фото зберігалися дуже пильно. І майже всі старі світлини збереглися, потім були успішно оцифровані і завантажені на ґуґл драйв.

Бутковський Василь Іванович

Дуже ймовірно, що це найстаріша сімейна світлина. На ній мій прадідусь Бутковський Василь Іванович. Фото, швидше за все, зроблене ще в часи Австрії. Continue reading

Туга за старою доброю гривнею. Спогади з дитинства

Українські гривні

Українські гривні

Народжені на початку 1990-их очевидно вже і не пам’ятатимуть про те, що я зараз напишу. А напишу я власні спогади про … гривню. Гривня була введена 1 вересня 1996 року. Як сьогодні пам’ятаю – до банку в Сколе приїхала машина і звідти відвантажували гроші. На той час ще були купони, і всі були мільйонерами. Моїй бабусі десь в році 1994-у пенсію дали пів паперового мішка. Уявляєте? Але довго він не затримався, бо це було нібито багато, але насправді зовсім мало. Отож, приїхала броньована банківська машина з двома охоронцями з автоматами. Для мене це було як маленьке чудо. Коли банківські працівники вивантажували гроші, дзвеніли копійки. І то було незвично, бо востаннє копійки були в Радянському Союзі. Continue reading