Крихітна замітка

У християнстві існує думка, що учень – це не просто віруюча, спасенна людина, а це вірний послідовний християнин, який робить те і се.

Я розумію, звідки це взялося. Християнству дійсно бракує посвячених людей. Але це не привід змінювати сотеріологію.

Кожен християнин є учнем. Кожен.

Наведу приклад. Коли я вчився у школі, зі мною вчилися кілька дуже слабких учнів. Навіть називати їхні імена потреби нема. Але все, що вони робили, це лузгали насіння, жартували, прогулювали уроки, дуріли та билися з іншиим хлопцями і т.д. Можна сказати, майже не вчилися.

Але. Таки трохи вчилися. Вони не прогуляли всіх уроків. Вони навчилися читати і писати. Вони трохи знали географію, історію. Мали якесь поняття з біології, хімії і фізики. Вони були бешкетниками і прогульниками, але все таки учнями. Поганими, нестаранними – але учнями.

В різних видах бізнесу навики (skills) поділяють на “хард” (тверді) та “софт” (м’які). До перших, твердих, відносять традиційно професійні навики, тобто для дизайнера – дизайн, для програміста – як пише код, для юриста – знання закону, для військовослужбовця – як воює і т.д. М’якими навичками вважаються навички соціально-психолічного напрямку – як людина товаришує з іншими, чи відповідальна, пунктуальна і т.д.

Психологічно ми схильні тягнутися до людей з сильними соціально-психологічними навичками. Нам приємно бути поруч з м’якими, добрими, ввічливими і дружніми людьми. Кому подобаються буркутуни?

Чи можна застосувати подібний поділ у християнстві?

З юдейської традиції, звідки пішло християнство, храм і храмове поклоніння займали центральне місце серед її вірян. Єрусалимський храм і його руїни – це сакральна споруда, яка відігравала і відіграє донині ключове місце серед юдеїв. Коли виникло християнство, воно не могло не перейматися цим храмовим поклонінням одночасно борючись з язичництвом і традиційним юдаїзмом. Історики стверджують, що протиборствуючи з язичництвом, християнство сприйняло багато «поганських» елементів. І як зазначає протопресвітер Олександр Шмеман з часом ця захопленість церквою поганською культурою збільшувалась: “Храмове благочестя, розвиток і ускладнення культу, шанування святих і їх мощей, починаючи з VI століття все більший інтерес з’являється до «матеріального» в релігії: до святих місць, предметів, реліквій – все це безпосередньо зводиться до язичницького впливу в Церкві». З‘являється релігійна масовість.

Cпілкуючись з самарянкою, яка була переконана як і більшість самарян, що Богу можна вклонятись лише в храмі на горі Гарізім, Христос відповідає жінці: “Але наступає година, і тепер вона є, коли богомільці правдиві вклонятися будуть Отцеві в дусі та в правді, бо Отець Собі прагне таких богомільців”.

2000 років історії Церкви і християнства промовисто свідчать, що загравання церкви і політики закінчуються погано. можна навести низку прикладів з римського католицизму, православ’я, протестантизму.

це жодною мірою не означає, що віруючим людям категорично не можна йти в політику.

це свого роду парадокс. Церква – це спільнота віруючих людей, але церква як інституція (передусім духовна, а вже потім суспільна чи соціальна) має тримати дистанцію з політичними інституціями. адвокат має тримати дистанцію з суддею і прокурором, британська королева не може заходити в парламент, а бути дівчині і батьком і чоловіком не можна. є речі, які мають внутрішню суперечність.
мова не йде про те, що батько трьох дітей не може бути військовим, чи екскурсовод не може бути вчителем. є десятки занять і професій, які прекрасно можна поєднати. можна мати кілька вищих освіт, бути інженером і депутатом місцевої ради, керівником благодійної організації і батьком 5 дітей, колекціонувати марки і бути радіоаматором, розводити курей і вести молитовну групу в церкві.
мова про інше.

служитель церкви завжди ототожнюється з нею, церквою. пресвітер – це “обличчя церкви”, так би мовити.
а церква має свою, унікальну функцію. церква в певному відношенні є в опозиції до цього світу, бо світ – це не просто люди, а певні структури, філософія, цінності, парадигми, практики. і світ в цілому є ворожим Богу. хоча це той самий світ (космос) за який помер Христос, але це той самий світ (космос), який не можна любити. В першому випадку це люди, і кожна душа цінна Богу. В другому – це вже філософії і поривання, традиції і практики, дух часу, противний Богу.
чому ж тоді християнин може йти в політику, а служитель – ні?
а тому, що священник римо-католицької церкви не може одружуватися, а мирянин може. хоча я не підтримую ідею целібату і вважаю її вигадкою, тим не менше, структура має свої правила. мій знайомий священник ПЦУ вже не стане єпископом – бо він одружений. такі правила в ПЦУ.

деколи вибрати А, означає відмовитися від Б. вибрати Б – відмовитися від А. стати Президентом означає перестати грати в 95-у кварталі.
просто христянин може (і повинен) бути політично активним, тому що це його країна, його земля, його місто чи село. він не має ховатися в печері від соціуму. йти на вибори і голосувати – це ок.

але для того, щоб активно займатися політикою (бути професійним політиком), мабуть, треба мати певні освіту/здібності/схильності/досвід/підтримку/фінанси/дари/таланти і т.д. християни не змінять цей світ якщо просто масово ринуть у політику. цей світ гине через гріх – і ні політики, ні християни не переламають цю тенденцію. зупинити можна лише локальні вияви.

навіть якщо всі євангельські христяни масово підуть у ради всіх рівнів – гомосексуалізм не зупинити. можна заборонити гей-паради, але вони – наслідок гріха, неправильно, небожого розуміння шлюбу і сім’ї.

а звідки приходить Боже? чи через закон, який щось забороняє (чи до чогось змушує)? ні, через віру в Христа і внутрішню роботу Святого Духа.

шлях Бога – це відродження людини через віру в Христа, і вже потім (але не завжди), як наслідок – трансформація суспільства. Христос не помер заради трансформації суспільства, а помер заради кожної конкретної душі. оправдання через віру головна ціль Бога, а не “більш християнська Україна” у 21 ст.

в нашій країні за 30 років було зроблено мільйони абортів. аборт це вбивство, гріх. і майже всім партіям так нормально, за винятком кількох. нормально і тим, в які масово пішли християни. чи повинні християни вилазити зі шкіри, щоб зупинити аборти? чи це головне призначення християн на землі – забороняти аборти? і що дасть заборона сама по собі? аборти будуть робити або таємно, або закордоном.

можливо, мої думки здаватимуться дещо кострубатими, але головна ідея, яку я хочу донести – світ це світ, а церква це церква. держава не має ставати церквою, а церква державою.

сьогодні служитель Петренко балотується від партії сірих. завтра християнин Сидиренко не приєднається до його церкви саме тому, що підтримує зелених. сьогодні політичні смаки служителя здаються “просто його особистими смаками”, а завтра впливатимуть на церкву, її внутрішнє життя, духовний клімат.

певні речі є незворотними. рішення, прийняті зараз, буде неможливо скасувати через 5 років. навіть коли/якщо ті, хто приймали їх, усвідомлять їхню помилковість.

Сергій Чепара

Проблема багатьох людей, в тому числі християн (досить часто чоловіків, але й жінкам це притаманно) полягає в тому, що вони шукають «чарівну пігулку», яку можна один раз прийняти, тобто щось одне зробити з надією, що відразу всі проблеми вирішаться – характер трансформується, сім‘я зміниться, погані думки та бажання розвіються та жити стане легше.

Людина може роками руйнувати своє здоров‘я, свою сім’ю, репутацію, стосунки, а потім надіється все це одним махом і за раз змінити. Такі люди просто хочуть щоб життя стало легшим, а їм не потрібно було прикладати багато зусиль щоб розібратися з наслідками своєї гріховності і неправильного способу життя.

Більше того, такі люди починають звинувачувати інших людей в тому, що вони не спішать реагувати так як би вони хотіли на цю їхню таблеточку. Наприклад, чоловік 10 років «чудив», нехтував дружиною і дітьми, не був головою і духовним лідером, а потім якось вирішив це змінити – зібрав їх один раз почитати Біблію чи помолитися, чи сказав, що всі разом в неділю йдуть в церкву, а сім‘я не проявила належної реакції, якої він хотів би і він відразу псіхує, ображається, каже, що більше такого робити не буде, бо ніхто його не слухає і не поважає. На що надівся цей чоловік? На «чарівну пігулку». Ніби одна його дія перекреслить всі його неправильні вчинки протягом багатьох років та відразу ж відновить довіру до нього і бажання слідувати за ним. Але так не буває. Біблія такого не обіцяє. Це християнство без смиряння власної плоті і самозречення, без радикальної боротьби з гріхом і без процесу освячення, без необхідності регулярного послуху Слову, без регулярного покаяння і визнання потреби в благодаті Божій. Continue reading →

Оксана Нестеренко

Служіння – це все, що ви робите для того, щоб покращити життя помісної церкви, людей які поруч … – це все що ви робите для того, щоб прославити Бога і донести Євангеліє до світу!

Є декілька важливих моментів, на яких хотілось би зупинитись, щоб в першу чергу переоцінити себе і дослідити мотиви власного серця :) … Для цього маю кілька думок і запитань які поставлю собі, і які можливо будуть корисними ще для когось:

1. Що саме я роблю, коли беру відповідальність брати участь в служінні? – Це запитання має допомогти кожному усвідомити свою роль в Церкві як тіла Христового і сформулювати ціль, яку потрібно досягти в певному напрямку служіння, в якому береться участь.

2. Для чого це роблю? – Варто дати відповідь, починаючи зі слів: “для того, щоб… “. У цій відповіді мають бути прогнозовані зміни, які повинні відбутися внаслідок досягнення цілі.

3. Чому це роблю? – Це питання практичної потреби в тому, що роблю і звичайно особистої мотивації… Потреба є в… ? Роблю, бо прагну прославити Бога чи кого, чи що…? Continue reading →

Сергій ЧЕПАРА

Нещодавно одна сестра написала мені доволі емоційний лист, в якому поставили низку запитань щодо Бога, Його характеру, суверенності, виборів людини, гріхопадіння Сатани і перших людей. Такі питання рано чи пізно турбують кожного, хто живе християнським життям.

Як Бог впливає на вибори людини? І чи впливає? Бог же дав людині право вибирати. І Бог Сам же і постраждав внаслідок того, що люди вибрали грішити – жертва Христа. Можна сказати, що Він на свому прикладі показав, що невинні будуть страждати через винних. Купа таких прикладів у Біблії : Бог не змінив рішення Юди видати Христа, не змінив рішення юдейських старшин і т.д. Знову ж питання – не змінив, бо Він задумав людину з правом вибору, чи не змінив, бо дії цих грішників були пазлами в історії про Викупителя. Чи те й інше.. Намагаюся зрозуміти, як правильно молитися за інших людей. Молитися, щоб тато покаявся? Але це вибір тата. Молитися, щоби Бог працював з Його серцем, щоб збільшив кількість стукання до його серця?) Якщо уявити Адама, Єву і Бога в Едемському саду, Бог же міг безмежно з ними працювати, пояснювати, нагадувати, так би мовити, непрямо впливати на їхній вибір. Напевно так і було… Виходить, скільки би Бог не працював з людиною, як би близько не був, вона може вибрати зло, навіть будучи абсолютно досі не зіпсутою. Така опція у людини з’явилася після того, як у серці Люцифера зародилося зло (якщо в нього є серце)) Часто питають християн : Бог святий, а виходить, що створив добро і зло. Наскільки я зрозуміла, стоврити дві опції для вибору не те саме, що створити зло. Зло було створене в мить непослуху Люцифера. Так? … Але ще момент: Ісус не помирав за ангелів, бо вони бачать Бога в лице, їм не треба вірити. Але! і Адам з Євою бачили Бога в лице, спілкувалися з Ним, гуляли! Чи треба їм було вірити? Чи йдеться про довіру? Але тут ангели й Адам з Євою на рівних – довіряти Богу треба було одним і другим. Чи все ж ангелам більше відкрито про Бога, що їх вибір фатальний, а людський – має шанс. Господь розмякшив! серце фараона , а когось іншого затвердив. Теж цікаво. Втручається досить прямо… Цікаво, чи всі люди мають однакові шанси спастись? І якщо про якогось Василя не молилися ніколи ніхто, Бог із ним менше працював? Я раніше думала так: Бог справедливий, значить всі на рівних. Але спасіння – це не про справедливість, а про милість. І милість через певний механізм. Виходить на нас велика відповідальність? .. Continue reading →

Стара тема: краще досягнути багато людей, чи мати мало, але вірних?

Нещодавно я став очевидцем і навіть учасником дискусії, яка стосувалася теми розвитку церкви та успішності служіння. Питання стояло так: як правильно розвивати церкву, як ставити цілі. Один з варіантів, які пропонувалися, звучали так: “через N років мати/досягати M людей”. Зав’язалася дискусія, наскільки правильно так мислити і планувати. Чи можемо ми Духу Святому сказати, скільки людей і коли навертати до Христа?

У свій час я мав можливість спостерігати за служінням різних церков. Я бачив служіння вітчизняних та інозмених місіонерів.  І зробив для себе такий висновок: ми часто створюємо штучну дихотомію. Ми придумуємо систему так, ніби є лише дві моделі – в одній троє вірних людей, а в іншій сто, двісті чи тисяча невірних прихожан. Continue reading →

Що таке олів’є?

Щоб приготувати салат олів’є Вам треба такі інградієнти – картопля, морква, горох, цибуля, варена картопля, майонез “Провансаль”, зелень. Дехто додає копчений сир чи маринований огірок. Грубо качужи, є приблизно 7 складників, які в правильних пропорціях і утворюють салат. А якщо у Вас одного елементу значно більше – наприклад 100 кг вареної картоплі і всього решту по 200-300 г? Розумний кухар не готуватиме так як є, а або використає лише трохи картоплі – відповідно до інших елементів, або роздобуде інших елементів у більших кількостях – щоб салату було побільше. Continue reading →

Дерев’яний храм в с. Потелич

Одна тема мене турбує все більше і більше останнім часом – клубність. Я маю на увазі, що все частіше і частіше помічаю тенденцію свого роду “клубизації” чи “оклубнення” протестантських церков.

З одного боку, я не вірю, що є якась єдиноправильна церква – чи в потестантизмі чи за його межами. З іншого – все, що стосується Бога, має бути серйозно – вчення і практика. Ми не можемо думати, ніби істина тільки у нас, але і не можемо думати що вона і не дуже важлива.

Свобода це цінність. Але часто бачу, як свобода спричиняє не те, що плюралізм, а якийсь легкий хаос, де кожен вірить у що хоче і практикує як хоче. Є особиста відповідальність перед Богом, але є фундаментальні біблійні принципи. Кожен має самостійно читати і вивчати Біблію, але і кожен має чітко розуміти роль церкви, її служитлів та вчителів. Не можна абсолютизувати церкву (“церква завжди знає краще”), але і не можна її оклубнювати. Церква – це не клуб за інтересами. Це не просто місце зустрічі віруючих людей. Церква – це Божий інститут. Continue reading →