Ющенко. Думки наніч

Ющенко В.А. до отруєння

Ющенко В.А. до отруєння

Мені чомусь наніч подумалося про Ющенка. Особа в Україні колись легендарна, сьогодні майже забута. Зараз вже і про Януковича рідко згадують, не те що про Віктора Андрійовича.

А коли був рік 2004-ий я навчався на другому курсі. І прекрасно пам’ятаю, як все було. Принаймні, як нам, молодим, все видавалося.

Все помаранчеве, “ющенківське” нам, студентам у Львові, видавалося правильним, святим. Ющенко для нас був “свій” кандидат. Тому що розмовляв українською. Тому що ніби хотів у Європу. І ще чомусь. Але точно чому вже ніхто не знав. Continue reading

14 старих фотографій моєї родини

В нашій сім’ї старі фото зберігалися дуже пильно. І майже всі старі світлини збереглися, потім були успішно оцифровані і завантажені на ґуґл драйв.

Бутковський Василь Іванович

Дуже ймовірно, що це найстаріша сімейна світлина. На ній мій прадідусь Бутковський Василь Іванович. Фото, швидше за все, зроблене ще в часи Австрії. Continue reading

Мир – так, війна – ні!

Степан Пограничний (с. Любинці)

Степан Пограничний (с. Любинці)

Ось уже тридцять років я працюю на фабриці сувенірно-художніх виробів, і повертаючись додому з роботи вулицями міста, горджуся його обновами. Змінювалося воно на моїх очах. З нинішніх, сонячних днів, думка моя сягає в 1944-ий рік, коли я із своїми ровесниками через звільнене від ворога Сколе відправлявся на бій з фашистами.

Пригадую бій за Ужгород. Наш піхотний полк одержав завдання форсувати ріку Уж. В числі кількох бійців я повинен був перебратись на протилежний бік. ..

Вогонь ні на мить не вщухав, а ми продовжували свій шлях. Вдалося закріпитись, підготувати бліндаж для командира, місце для зв’язку. Коли почало світати, передали дані про розташування ворожих війську. Було зрозуміло, що противник закріпився наміцно. Небавом почалася артилерійська підготовка., згодом форсування річки. З’єднавшись з передніми рядами наших бійців, ми вдарили по бліндажах противника. Зав’язався рукопашний бій. І тут я впав. Хотів звестись на ноги, але гарячий біль в коліні примусив стиснути зуби… Наші бійці залягли, підтягуючи резерв. Минуло небагато часу і пролунало «ура»…

Що тобі подумалося мені, лежачи на мокрій землі, пораненому, знекровленому, обезсиленому – сьогодні важко пригадати. Та пам’ятаю, як в перерві між боями ми думали про нинішній день. Про те, як повернемося після цих жорстоких битв у рідну домівку, зоремо землю і засіємо її добірним зерном, відбудуємо фабрики і заводи, виростимо дітей.

Ми, ветерани, сьогодні говоримо: мир – так, війна – ні!

С. Пограничний,
робітник фабрики сувенірно-художніх виробів

«Радянська Верховина», №95 (3869) за 8 серпня 1981