Не все те, що екзальтована релігійно-політичними наративами і очікуваннями християнська спільнота вважає важливим до рівня “духовного окропу”, є потрібним і важливим для церкви, як Тіла Христового.

У тому числі, запит на радикальний етнічний махровий націоналізм, расизм, махровий республіканізм чи оголтілий лебірельний демократизм, про-лайф, яке захищає ненароджене, але готове бомбити народжене, яке готове захищати корумповане, але деперсоніфікувати на основі гендерних питань.

Мені особисто дуже жаль бачити все більше домінуючий тренд у християнській спільноті, який ховає у склеп місіональне, і виводить на рівень божественного етнічне і політичне і структурно-релігійне.

Християнська спільнота заставляє грішника змінитись і приєднатись до них. Церква христова з любов’ю очікує: приєднуйся до тас такий який ти є, і ми разом будемо йти по шляху переображення у характер Христа.

Єдина, свята, соборна і апостольська Церква присутня в цьому світі у формі багатьох різноманітних помісних громад. Все це розмаїття є багатством, а не проблемою. Здоровий шлях зростання для кожної громади пролягає між двома берегами. З одного боку – це важливість плекання власної ідентичності, з іншого – відкритість до інших громад, які мають свою власну особливість. Без такої відкритості громаду важко назвати соборною, і взагалі церквою. Якщо ідентичність якоїсь громади полягає в тому, щоб заперечувати християнську сутність всіх відмінних від неї громад – тоді це погана ідентичність, її потрібно не плекати, а позбуватись від неї. Це не євангельська ідентичність. Апостольське розуміння соборності міститься в словах апостола Павла, які служать практичним підсумком його викладу Євангелія в Посланні до Римлян. І звучать вони так: «Приймайте один одного, як і Христос прийняв вас у Божу славу». (Рм.15:7) Continue reading →

Святослав Вакарчук

У цьому пості аналізую виступ Святослава Вакарчука у Львові, навколо якого розгорілися суперечки. Деякі звинувачують Святослава у лже-патріотизмі, незнанні історії, а деякі навіть у нацизмі. Отож, що насправді сказав Вакарчук-молодший і як це сприймати.

«Я не дуже добре, але особисто знав Сашка і пам’ятаю, яка він світла та інтелектуально широка людина. Мені особисто сьогодні не вистачає саме таких людей.

Я хотів би звернутись через вас, журналістів, до ширшої аудиторії політиків і всіх громадян. Ми вже 25 років будуємо державу, але весь цей час сперечаємось, що таке Україна і хто такий українець. Як в ХХІ столітті означити це поняття?

Хтось скаже, що той, хто ідентифікує себе українцем, той і має право так себе називати. Добре, але якщо інші не хочуть тебе таким ідентифікувати?  Якщо ти не народився тут, маєш інший паспорт, або говориш із акцентом? Хто визначає, хто з нас українець, хто – ні?

[Вакарчук піднімає дуже важливу тему – якщо людина живе в Україні, але не громадянин? або громадянин, але не розмовляє вільно українською мовою? хто вона тоді?] Continue reading →

Церква. Постороннім вхід заборонено?

Людям подобається, як йдуть справи, їм дуже комфортно і вони нічого не хочуть змінювати.
Джек Еггар, “Пробудження церкви”

Сергій ЧЕПАРА

“Якби Бог відкрив мені справжній стан сучасного євангельського християнства, то я б ніколи не став християнином” – ці слова мені доводилося чути кілька разів, і здається, щось подібне зараз можу сказати і я сам. Мабуть, Бог спеціально заплющує очі молодого християнина, щоб він не втік з християнства, а розплющує поступово тільки тоді, коли той трохи зміцніє і буде готовий бачити все, як воно є.

Бог спас мене через служіння американської місії Кемпус Крусейд в Україні. Кілька років Бог навчав мене Біблії через американського місіонера з штату Техас. Завдяки “західному фактору” я став більш-менш зрілим християнином, навчився читати і любити Біблію, дружити з різними християнами. Якось від одної панночки почув – “Я не можу залишатися у нас у церкві. Проповіді про одне і те саме, мене це не будує. Я пішла в місіонерську церкву і росту там духовно”. Ще тоді, пам’ятаю, осудив її тоді в своєму серці, а вже зараз… думаю майже те саме. Continue reading →