Дуже дивна, справді таємнича історія з далеких 50-их.

9 туристів зібралися пройти маршрутом в Уральських горах, живим не повернувся жоден. Всі загинули за нез’ясованих обставин.

В інтернеті є дуже багато відео та статтей, а дехто не полінувався навіть написати книгу про це. Тому деталі тут не писатиму, хоча вони вельми цікаві.

Тіла були знайдені в дивних місцях, в дивному стані, деколи без одягу та/або взуття. Намет був розрізаний зсередини. Ймовірно, люди в поспіху покидали його. Так в поспіху, що взуття залишили. Тіла були не всі разом, а групами. Біля одного дерева були сліди вогню, але не біля намету.

Офіційна версія – снігова лавина.

Але у справі так багато дивного і незрозумілого, що існує аж 75 версій, що трапилося насправді.

Кому належить майно?

В перші роки існування СРСР (тобто в 1920-і ще при живому Леніні) радянська пропаганда інколи апелювала до деяких текстів Біблії, щоб захистити свою ідеологію і практику, зокрема в економічних питаннях. Як відомо, до впровадженя НЕПу, діяв т.зв. “військовий комунізм”. Приватна власність була мінімізована, майже все належало державі, бізнес був поза законом, в селах приватні земельні ділянки були крихітними, майже вся земля належала державі і її підприємствам…

В книзі Дії святих Апостолів (або просто Дії, Діяння) читаємо:
У зібрання ж тих, що увірували, було одне серце і душа, і ні один нічого зі свого майна не називав своїм, а все в них було спільним. І з великою силою апостоли давали свідчення про воскресіння Господа Ісуса, і велика благодать була на всіх них. Бо не було серед них нікого нужденного, бо всі, що були власниками земель чи домів, продавали їх, і приносили ціну проданого, і клали до ніг апостолів, і кожному роздавалося, яка в кого була потреба. Так Іосія, прозваний апостолами Варнавою (що в перекладі означає «син утіхи»), левит, родом кіпрянин, у якого було поле, продав його, приніс гроші і поклав до ніг апостолів. Дії 4:32-37 Continue reading →

Чернігів я мріяв відвідати давно. Старе місто, історія якого така ж давня як і Києва. Ну і храми XI століття теж кортіло побачити. І от я запинився у Чернігові на 2 дні. Враження всякі різні :)

Continue reading →

Ігор Тунік

Ігор Тунік

Є два підходи до сприйняття людини в державі. Перший підхід – коли цінується кожен індивід. Коли держава – це лише система, яка покликана забезпечити цього індивіда роботою, навчанням, медициною, можливістю заробляти і жити комфортно.
Другий підхід – коли в основі всього сама держава. Люди ж у ньому – маленькі шестерні. Цей підхід можна порівняти з вуликом бджіл. Там не цінується кожна бджола. Вони існують заради інтересів вулика. І якщо потрібно знищити частину бджіл (трутнів), то це буде виконано. Люди в такій державі можуть жити без якого-небудь комфорту, але вони будуть хвалитися тим, що у них зброю і їх бояться інші. Continue reading →

Автор: Ігор Тунік

Всі, хто бував в Одесі, можливо чули цю фразу на залізничному вокзалі. Її постійно викрикувала одна хвора і нещасна жінка. Пізніше цю фразу можна було почути на радіо і вона стала крилатою.

У дитинстві я любив карикатури. Особливо я любив радянські журнали “Крокодил” і “Перець”. Дуже в моє дитячу свідомість в’їлося зображення “Дядечка Сема” – образ США. Завжди з сигарою в руках на тлі ядерних боєголовок. Він був винен у більшості бід в світі.

Пізніше я звернувся до Христа і став прихожанином протестантської церкви. Я з великим задоволенням став читати християнські книги. Особливо мені подобалася автобіоргафія Георгія Вінса- одного з лідерів “ініціативників” дисидентів баптистів. З його біографії я дізнався, як переслідували євангельських християн в СРСР, як християни з США молилися про падіння комуністичного режиму і як вони турбувалися за християн в Союзі. Continue reading →

Недавно дивився одну передачу на російському телебаченні. І гість, запрошений у студію, сказав: нацизм у Німеччині тривав всього 12 років. Звісно, я і без нього знав, що Гітлер став рейхс-канцлером у 1933 при Президенті Гінденбурзі, а помер у 1945 році. Але ніколи чітко не усвідомлював – 12 коротких років. Історія Німеччини налічує багато століть. Та й після Другої Світової війни вже немало води Дніпра (чи Райну) впало в моря-океани.

Те саме СРСР. Для наших батьків це ціла епоха. Це час їхньої молодості. Багато спогадів, емоцій. Це цілий пласт всякого різного – радянська влада, суспільство, освіта, партія, відпочинок. Але епоха ця тривала також недовго – 69 років (1922-1991). Це три покоління. Continue reading →

Сьогоднішній пост присвячую Білорусі, яку відвідав нещовно.  І хоча я побував і в Мінську, і в Гомелі, і в Жлобині, почну з кінця – з села Кароткавичі.

Дороги в селах Білорусі у дуже пристойному стані. Звісно, не Німеччина, але точно краще, ніж Львівщина.

Continue reading →

Напишу коротко, бо нема багато часу. Суть така: ми живемо у глибокому радянському союзі – і за розумінням свободи, і за якістю сервісу, і за релігійною терпимістю.

Ми сьогодні прийшли у відділ ДРАЦС подавати заяви. Опущу частину в якому приміщенні працюють нещасні держслужбовці за 1600 грн. Які там сходи, який там жахливий дворик. Розкажу про саму реєстрацію. Спочатку в роздукованій анкеті нам зробили кілька помилок (і в даті народження, і в моєму прізвищі, і в громадянстві моєї нареченої). Але це були ще квіточки. Плоди почалися, коли ми пішли у кабінет до начальниці (навіщо??!!). Вона 30 хвилин переконувала нас, що мають бути урочистості, шампанське і обручки. А ще – батьки, без них ніяк. Пані начальник встигла розповісти і про своє життя, і дати нам дві дюжини порад – спочатку не їхати у Європу, потім їхати. Встигла згадати і церкву, і радянські часи, і розлучення і все-все-все. І весь цей час всілякими способами переконувала нас в тому, що урочиста (а не звичайна) реєстрація шлюбу дуже важлива. І ще вона сказала: ну Ви ж не баптисти якісь, що Вам урочиста реєстрація шлюбу не потрібна. Ти скільки баптистів у своєму житті бачила, чувіха? Та в Німеччині за таке вже під суд би дали, от і віддала би 10 своїх маленьких зарплат “за базар”..))

Парадокс полягає в тому, що дуже багато совкових українців знають, що в Європі краще, але не розуміють чому. А краще там тому, що держава поважає право громадянина бути свобідним. А саму державу створюють люди. Люди.  А не погані чи хороші Президенти і канцлери. І асфальтовані дороги виникли як наслідок правильних цінностей. Якщо ми хочемо в Німеччину, ми повинні ставитися один до одного як у Німеччині. Ми ні слова не казали цій жіночці про Європу (бо на разі туди не збираємося), але вона сама почала давати нам поради що робити. Хто її просив? Зрештою, ми вільні жити там, де хочемо. Жіночка навіть сказала (увага!!!), що в ліжко без державної реєстрації не можна лягати. Вона згадала хлопців, які загинули на Майдані, але своєю совковістю і бажанням заставити громадян робити по її (по-правильному, по-нормальному, але на її вузький погляд) вона сама убиває нову Україну, яку дуже багато людей і так не будують (бо у всьому винні поганці олігархи).

Хлопець, який віз нас з Європи в Україну довго хвалив Європу. Мовляв порядок, закон і все чисто. А потім він мене убив. Коли він в’їжджає у Європу, він ховає у автомобіль два блоки сигарет, щоб не знайшли європейські митники. Сказав, що якщо таки знайдуть, то скаже, що машину таку купив і нічого не знає.

Ні, до Європи нам дуже далеко. Ми ще у глибокому совку.  І ніхто не хоче починати з себе. Краще поливати брудом Президента.

Фото з інтернету (ілюстративне)

… і чому його судитимуть в Україні

Щоб розвіяти будь-які сумніви одразу напишу: мова йде про людину, яка володіє статками понад один мільйон доларів США. І в той же час підпрацьовує водієм-перевізником…

Але про все за порядком. З Дмитром (ім’я змінено) ми познайомилися через бла-бла кар, де він пропонував послуги перевезення з Німеччини в Україну (і навпаки, якщо потрібно). Дмитро швидко відповів на наші питання, його ціна нам підійшла і ми домовилися їхати разом. Дмитро – російськомовний етнічний німець з німецьким паспортом. Він виявився напрочуд балакучим хлопакою, років так 30 чи 35-и. Поки я з Наталею були в салоні самі, Дмитро нам розповів про себе – чим займається, де живе і все таке. Continue reading →

Трошечки роздумував про ці всі війни і протистояння західного світу і Росії… Мені здається, що головна проблема Росії – вперте небажання визнавати свої помилки. До прикладу, Росія, як і десятки інших країн світу – Україна, Білорусь, Польща, США, Канада, Франція, Великобританія, зробила значний внесок в перемогу над нацизмом 1945 року… Але і в російській історії є багато ганебних сторінок, зокрема, діяльність НКВД, український голодомор 1933 року, депортація кримчан і багато іншого. Кожен народ робить помилки. Навіть супердемократичні Сполучені Штати робили дещо недемократичні речі – в час війни примусово виселили американських японців в табори, а після війни уряд звільнив просто так багатьох держслужбовців, які симпатизували комуністичній ідеології… Словом, всі роблять помилки, а Росія їх зробила таки дуже багато. Чому б не покаятися публічно? Чому б не визнати Сталіна диктатором, нелюдом, тираном, який винен у загибелі багатьох невинних людей, і не тільки українців, а й росіян, білорусів і представників всіх національностей, що населяли СРСР?…

Так само і християнину важливо визнавати свої помилки. Якщо ти був неправий – визнай це, якщо треба – попроси пробачення. Але вдавати з себе непомильну людину/країну не варто і шкідливо.