Три речі які слід припинити робити феміністкам у 2021 році
Під вчорашнє свято пройшла традиційна хвиля постів активісток з гордими вказівками, що слід негайно припинити робити чоловікам. То ж, традиційно, симетрична відповідь від мене – речі, які пора припинити робити феміністкам.

1. Припиніть пропонувати людям читати словникове та вікіпедійне визначення фемінізму.
   Існує безмежне провалля між словниковим визначенням і втіленням ідеї на практиці в кожній окремій країні та точці часу.
   
   У словниковому визначені комунізму (“ідея суспільства загальної рівності та свободи”) ніде не написано про Гулаг, голодомор, терор, диктатуру та спецслужби.
   
   Словникове визначення фемінізму описує вас так само об’єктивно як словникове визначення консерватизму описує “Традицію і порядок”.
   
2. Припиніть переконувати себе та інших, що у фемінізму хибний поганий імідж і всі неправильно розуміють що це.
   Коли я кажу людям що маю консервативні погляди, вони дивуються, бо консерватори в Україні асоціюються з малоосвіченими агресивними фундаменталістами. Такий імідж існує через те, що люди, які публічно декларують належність до правих та консервативних ідей часто поводяться певним не кращим чином. Це не змова і не помилка.
   Також я є атеїстом. І мене абсолютне не дивує поганий імідж цієї моєї групи – в інтернеті я бачу дуже багато прикладів надзвичайно дурної та агресивної поведінки людей, які вважають що атеїзм це не просто світогляд, а право на агресію та зверхність до людей з іншим світоглядом.
   
   Імідж феміністок у суспільстві створений виключно сумою вчинків всіх українських феміністок. Не вас особисто, ви, можливо, дуже гарна людина, але чи гарантуєте ви це про всіх інших у вашому русі?
   Приписувати себе до певної течії означає, нажаль, приймати на себе не тільки досягнення, але й всі репутаційні недоліки течії.
   
3. Припиніть говорити від імені всіх жінок.
   Постійно, нажаль, доводиться читати “Ми, жінки більше не…”, “Нас, жінок…”, “Нам, жінкам”.
   В жодній країні, навіть дуже схильній до фемінізму на державному рівні, кількість жінок, які ідентифікують себе як феміністки не досягала ані половини, ані чверті опитуваних.
   За даними феміністичної організації Fawcett, у Британії, країні, яка стоїть у світовому авангарді державного просування фем-повістки, кількість феміністок останніми роками на рівні 6-7 відсотків жінок.
   
   Для порівняння, негативне ставлення до фемінізму, як до ідеології, яка демонізує та маргіналізує чоловіків висловили 33% молодих людей обох статей Британії.
   
   В Україні, звісно, не йде мова навіть про 6-7 відсотків від загального жіночого населення, це десь 100 представниць активу на місце-мільйонник.
   Але навіть у своїй групі феміністки не мають єдності думок. Я постійно читаю суперечки щодо права трансгендерів виступати у жіночих змаганнях, легалізації чи заборони проституції, ставлення до оголених тіл у масовій культурі, тощо.
   
   Тобто є маленька група, яка поділена на ворогуючи одна з одною ще менші групи, і кожна переконана, що виступає від імені всіх жінок взагалі. Це дуже дивно.
   І на останок.
   
   Шановні активістки, у 2021 році візьміть за правило розповідаючи, що ви феміністка, одразу вказувати напрямок.
   Ви – анархо-феміністка, ліва, квір-фем, інтесекційна, радикальна, ліберальна і так далі.
   Бо фраза “Я – феміністка” розповідає дуже мало, мені особисто цікаво знати чи поділяєте ви лібертаріанські принципи, з якого боку ви у культурних війнах, як ставитеся до приватної власності.
   Запрошувати вас на бесіду за чаєм (радфем) чи одразу діставати зброю для самозахисту та викликати гелікоптери (інтерсек, марксизм), до чого готуватися.
   Поширивши цей допис, ви допоможете більшій кількості активісток дізнатися, що вже якось соромно робити у 2021 році.
   
   Лінки:
   https://www.fawcettsociety.org.uk/news/we-are-a-nation-of-hidden-feminists
   https://www.buzzfeed.com/markdistefano/new-poll-third-young-british-males-anti-feminism

З особистої сторінки Бориса Мороза

Ти пам’ятаєш свій підлітковий вік? Постійне бажання повстати проти правил, знайти своє місце в суспільстві, прагнення самостійності і юнацький максималізм? Саме в цей період на моєму життєвому шляху трапився фемінізм. А далі – все як в тумані.
⠀
Про те, чому я глибоко прониклась фе.мінізмом, вже писала у минулих постах. Якщо коротко – гормони грали. А зараз я пишу про свій внутрішній стан протягом цих років.
⠀
Ф.емінізм стверджує, що жінка отримає (в що повірила і я):
⠀

• свободу економічну та сек.суальну
• рівні можливості з чоловіками
• змогу самостійно обирати свій шлях
• позбавлення гніту п@тріархату
• захист прав
• сестринство і прийняття
  ⠀
  Список можна продовжувати, але ти і так все знаєш.
  ⠀
  А що ж отримала я?
• постійну тривогу і переживання через свою “жіночу долю”
• сприйняття жінки і всього жіночого як “другосортного”
• штучно поселену тотальну недовіру до чоловіків
• переконання, що жінка НЕ може бути щасливою і реалізованою поза фе.мінізмом
• усвідомлена маскулінізація себе всупереч власній жіночності
• сприйняття всіх чоловіків як пригнічувачів
• погляд на сім’ю та материнство, як на кайдани і в’язницю
• постійне бажання доводити, що жінки не гірші за чоловіків
• відторгнення своєї жіночої природи, бо це “ярмо”
  ⠀
  Щось не дуже в’яжеться, чи не так?
  ⠀
  Мої страхи та комплекси нікуди не ділись, а навпаки, з’явились нові. Я не відчувала спокою і задоволення собою, “лінія п@ртії” була важливішою за власні прагнення і самопочуття. Так, я повелась на цю пр0паганду і відстоювала штучні к0нструкти.
  ⠀
  Але на щастя, турбулентний пубертат пройшов, а мій внутрішній стержень гідно вистояв цей період і лише зміцнів, що зрештою і повернуло мене в реальний світ.
  ⠀
  Я пишу це для того, щоб попередити загублені душі, і показати всім, що “так теж можна”. Для мене фем|нізм – це юнацькі забавки дівчат, які таким чином переживають підлітковий вік. Як це було і у мене.
  ⠀
  Але йти з ним у доросле життя – це плекання своїх к0мплексів і тр@вм, адже головний інструмент фемін|зму – експлуатація жіночого невдалого досвіду.

Що означає для України рухатися на Захід? Що взагалі таке “західні цінності”?
Тут необхідно провести чітке розрізнення між двома групами “західних цінностей”. Інакше нам не уникнути непорозумінь і розчарувань.
До першої групи входять цінності, завдяки яким постала сучасна західна цивілізація як така. Це зокрема:

1. Повага до свободи і гідності людини
2. Верховенство права
3. Демократія
4. Розподіл влади, система стримувань і противаг
5. Вільна ринкова економіка
   

Перелік можна доповнювати.
Коли Україна проголосила з 90-их рух на Захід, метою були саме ці цінності.
Деякі з них (наприклад 3 і 4) у нас великою мірою утвердились (а коли опинялись під загрозою, це породжувало Майдан), інші (особливо 2) – ні.

Мені впадає у вічі одна тенденція: все більше служителів в Україні вірять, що найкраща модель стосунків Церква\держава це трансформація. Мовляв, не конформізм (пристосування, підтримка, злиття), не нонконформізм (протиставлення, опозиційність, втеча), а саме поступовий вплив і перетворення.
Звучить гарно.

Я не супер-пупер великий знавець історії Церкви, але десь таке вже чув. У XIX ст майже всі християни у Європі думали, що прийшло Тисячолітнє Царство на землю. Нема великих воєн, християни мають значний вплив на державу та устрій, все класно.

Але прийшла Перша Світова війна, через 20 років – Друга. Післявоєнна Європа крок за кроком почала відмовлятися від християнських засад. Сьогодні більшість держав акцептує те, що ще 100 років тому не акцептувало ніяк. Хоча це та сама “християнська” стара Європа. “Реформовано-трансформована”. Continue reading →

Чи може вічна (постійна) боротьба бути самоціллю?

Я помітив, що для багатьох українців (в т.ч. християн) боротьба (з владою, до прикладу) є якимось неймовірним благом, і не тільки благом, а й самоціллю. Недавно один мій знайомий друг написав у фейсбук коментар, що жити треба заради боротьби чи щось таке.

Звучить гарно. Викликає емоції, кип’ятить кров. Ну, дійсно, нас оточує зрадлива влада, треба з нею постійно боротися. Continue reading →

Continue reading →

Сьогодні надрукували “Відповіді на запитання – 8”, допрацьоване видання. Вони як завжди поширюватимуться серед друзів, знайомих та всіх, хто хоче отримати книжечку :)

У надрукованої книги є невеличка вада – зміст вказано з зсувом на 1-у сторінку. На майбутнє буду уважнішим..))

Завантажити електронну версію

Continue reading →

Тут всі на світі кинулися обговорювати офшори Президента. Він, такий-сякий, під час війни виводить гроші закордон, щоб не платити податки. Він цинічний брехун і лицемір.

Люди, а чого Ви чекали? Ми всі разом будували країну, де цінують не правду, справедливість, власність, свободу і мир, а крали і брехали – хто скільки міг і як міг. Звісно, цей Президент робить так, як і його попередники, бо він, грубо кажучи, такий самий. Він типовий олігарх. Він має бізнес, який його цікавить найбільше. А чому Ви (ми) його обрали? Треба було обрати когось іншого.

Насправді такі історії дуже типові. Я думаю, що подібним чином мислять і діють 80% депутатів, міністрів, начальників, голів і керівників різних рангів. Типовий українець теж не проти мати офшорчик і там мільйончик – але не вистачає розуму як то зробити. Тому вся річ у цінностях. Треба раз і назавжди домовитися, що всі, включаючи насамперед простих людей, мають жити за законом, а хто порушує закон – карати. А ми обираємо Президентів, скидаємо, обираємо, скидаємо. Якийсь серіал, якісь вічні українські граблі.

Та річ не лише в Президентах. А які люди сидять в міських радах? Які стають міськими головами, начальниками, директорами шкіл і садочок. Людина, як правило, стає начальником і директором, не тому, що хоче чесно працювати/втілювати ідеї в життя/будувати країну і т.ін., а тому, що хоче брати хабарі, привласнювати земельку, просунути власний бізнес. Тому гниле суспільство ніколи не обере “класного” Президента, який нас за 5 років і в Європу за ручку заведе, і дороги заасфальтує, і створить мільйон робочих місць.

Йоганес Раймер

Побував на триденній конференції Йоганеса Раймера “Впливова церква”. Йоганес Раймер – пресвітер церкви, місіонер, професор німецького університету. Народився і виріс у СРСР, потім у 21 рік переїхав до Німеччини. Етнічний німець, який розмовляє 9-ма мовами, в т.ч російською. Душеопікун, консультант на тему росту церков. Відвідав десятки країн Європи, Африки, Азії. Йоганес Раймер – баптист, але баптист нетиповий. Він вірить у всі дари зараз. А ще трохи критикує диспенсаціоналізм (часом заслужено). Скажу одразу – в цілому сподобалося, хоча були свої “але”.

Ось кілька корисних думок, які я почув від Раймера. Можливо, Вам вони стануть у пригоді.

1055 р. у “Слові про закон і благодать” автор (можливо, Іларіон) написав, що церква – це храм, де люди зустрічаються з Богом.

Екклесія – це не просто громада чи збори. Це збори міста, щоб вирішувати долю міста. Можливо, Бог хоче сказати, що церква має впливати на своє село/місто і зупиняти зло і гріх у ньому.

Сіль розчиняється у супі, “помирає”, але суп стає смачним. Церква повинна в якомусь сенсі померти для себе. Церква не повинна зосереджуватися на собі. Continue reading →