Не втікай від Різдва

Або чому ми з дружиною святкуємо народження Спасителя всього світу

Зараз я писатиму не про те, яке важливе народження Спасителя (хоча це так). І не про те, що суть свята (подія) важливіша за традиції (це теж так). Зараз напишу кілька слів, як можна гарно і доречно зустріти Різдво.

Спочатку про своє дитинство. Я народився і виріс у помірно-католицькій сім’ї, де шанували головні християнські свята – Різдво і Пасху. На Святвечір (6-го січня) готувалися страви і взагалі був такий собі цілий ритуал. Зазвичай ми святкували самі, без гостей – мама, бабця та я. Хоча час від часу нас у Сколе провідували мамині сестри з сім’ями зі Львова. У Сколе у нас родичів нема. Це був хороший час. Така собі хороша святкова суєта. Мама і бабця готували страви – не 12, але близько 8-10-и. Це були борщ з вушками, кутя, узвар, риба, завиванець, цвікли (буряк з хроном), вареники та ще деякі. Борщ з вушками я не особливо любив. Натомість всі інше – навіть дуже. Ми не дуже дотримувалися посту, але саме 6-го старалися м’ясне не їсти. Continue reading

Advertisements

Святе Письмо як частина Святого Передання

Точка зору, викладена тут, може частково не збігатися з моєю, і є лише поглядом автора.

Михайло МАЛІНІН

Досі тривають багато суперечка щодо питання Письма та Передання в різних християнських конфесіях. В більшості випадків ця тема піднімається при докорах з боку протестантів проти православних (чи римо-католиків).

Основна ідея протестантизму наполягає на відмовлення від Церковного Передання, наполягаючи на повністю самостійне та пряме трактування Письма, а також обмежуючи Одкровення лише Святим Письмом, ніби Передання це людське творення, яке щось суперечить Письму. Ця логіка привела до подальшого дроблення Протестантизму, через те що самостійне трактування різними спільнотами Письма суперечило одне одному.
В той же час відмова від Церковного Передання як таке очевидно суперечить як самому Письму, так і самої ідеї Благовістя як такої. Continue reading

Як отримати Карту Поляка. Власний досвід

Звершилося! Консул Республіки Польща видав мені той довгоочікуваний документ! Карта Поляка – ось вона, рідненька! Хочете таку?

Що таке Карта Поляка взагалі?
Це такий пластиковий документ, в якому написано, що Ви – поляк. За національністю. Це ще не громадянство, але до нього – рукою подати!

Навіщо та Карта Поляка?
Ну, якщо Ви громадянин пострадянських республік, але в душі завжди себе відчували саме поляком, а тепер є можливість мати документик, який то підтверджує… Щоправда, 99% українців мають інші мотиви – вони хочуть поїхати на роботу в Польщу. Карта Поляка дає переваги – безкоштовна віза, законне працевлаштування, знижки на залізницю, безкоштовне відвідування музеїв.. А ще – щомісячні виплати, якщо Ви живете у Польщі. Continue reading

Володимир Січинський. Чужинці про Україну (уривки)

0TrutovskiyKA_ScenaUKolodcUUЗ кінцем XVIII ст., коли російська тиранія насильно скасувала автономні й устрій України, знищила українське військо і господарську окремішність, Україна стала звичай­ною провінцією російської царської імперії. З того часу, а особливо з початком XIX ст., посунуло на „землю обітовану” чимало росіян ріжних професій, стану і віку, що жадібно описували усі багатства „Малоросії”. Але при Слиж–чому пізнанні країни та її мешканців мусіли признати прав­диве обличчя України під оглядом культурним і національним.

Російський вчений Васілій Зуєв, що подорожував по Україні в pp. 1781—1782 з доручення російської Ака­демії наук, подає цікаві відомости головно про Слобідську Україну („Подрожные записки Василія Зуева сь Петер­бурга до Херсона вь 1781 и 1782 гг.”, Петербург, 1787). В. Зуєв виразно зазначає, що на Харківщині нарід своєю мовою, одягом і звичаями зовсім відмінний від росіян. Зо­крема про оселі українців каже, що вони дуже розлогі, всі будови деревляні, вимазані зовні глиною і вибілені; всере­дині хат дуже чисто. Земля на Харківщині дуже родюча — „куди не поїдеш, скрізь поверхня землі вкрита здебільшого і збіжжям, а далі баштани, або овочеві садки”. При тім мос­каля дивує, що українці хоч і мали подостатком „земних плодів”, не знали розкошів, не гналися за грішми і наживою, продаючи лише надвишку своїх сільсько-господарських продуктів, а приїзжим купцям продавали лише те, що вже не мопи самі використати. Дуже поширені були ярмарки, а на більші ярмарки, наприклад в Сумах, Харкові тощо, зїздилися купці не тільки з російської держави, але також з Польщі, Німеччини, Молдавіі, Греції.

П. Шаліков („Путешествіе вь Малороссію”, Москва 1803—1804) вїзджаючи до теж України в 1803 р. висав:

„Побачивши Малоросію, очі мої немогли налюбува­тися побіленими хатами, чепурним одягом мешканців, лас­кавим, милим поглядом прегарних тутешніх жінок”. Ав­тор залюбки вписуючи життя і приняття поміж українсь­кою шляхтою, був здивований, що поруч зі шляхтою (був. козацькою старшиною), він зустрчав на балях і родини священиків, а на балі в Полтаві захоплювався одною кра­сунею попівною, яка прегарно танцювала. „Цей факт — каже П. Шаліков — може свідчити про ступінь просвіти поміж тутешніми попами і про те, як вони виховують своїх дітей”. При тім зауважує:, „Чи бачили ви коли-небудь у Ро­сії (с. т. на Московщині) попівну на балі „прыгающую контреданцы?” Загалом — каже автор — не можна рівняти українського священника з московським. „Українські свяще­ники своїм поводженням служать приміром для всіх і тому вони корі стуються особливою повагою”. Живуть вони у дос­татку, бо „просвіта їх відповідає укладові їх життя”. Continue reading

Галицький католицизм сьогодні. Продовження

IMG_7352

Сергій ЧЕПАРА

В попередньому пості я написав про те, що галицький католицизм сьогодні це радше спосіб національно-культурної ідентифікації, аніж світоглядні ідейно-богословські позиції. Католик Галичини сприймає свій католицизм як традиції, звичаї, обряди. Культ Марії також є невідємною частиною західноукраїнського католицизму. Марію вважають посередницею, заступницею, їй моляться, і в якомусь сенсі сприймають як напівбожество.

Тепер я торкнуся власне світогляду. Такі слова як Трійця, святий, церква глибоко засіли в думках католика, але розуміння цих слів або дуже поверхневе, або цілком неправильне. Наприклад, пересічний католик скаже Вам, що вірить у Трійцю. Не поспішайте радіти, тому що через мить, він може заперечувати, що Ісус це відвічний Бог, втілений 2000 років тому. Таким чином формально народний галицький католицизм визнає Трійцю, але лише на рівні мертвого кліше, слова, яке давним давно втратило будь-яке значення. Трійця – це “правильне” слово, але що по-суті це значить, ніхто не знає і знати не хоче.

Слово святий розуміють не у біблійному контексті (відділений для Бога, кожен християнин), а у власне контексті римського вчення. Святими вважають певних діячів церкви, які зробили вагомий внесок у християнство та жили побожним життям. Церквою вважають або храм (будівлю з каменю чи дерева) або організацію (інститут з ієрархією служителів). Під словом церква вкрай рідко розуміють спільноту, громаду віруючих, хоча окремі просвітлені таки вживають цей термін правильно. Continue reading

Галицький католицизм сьогодні

Сергій ЧЕПАРА

Написати цей пост мене спонукало постійне зростання толерантності з боку євангельського християнства до католицизму. Одразу скажу дві важливі речі: по-перше, я народився і виховувався як католик, ходив до грекокатолицького храму, вивчав у школі католицький катехизм, моєю першою Біблією було Римське Святе Письмо. Я ходив до сповіді, приймав причастя. Про католицизм я знаю не зі слухів, а з власного досвіду. Я був католиком 19 років. По-друге, я чітко усвідомлюю, що завжди є різниця (часом навіть прірва) між академічним католицизмом та практичним, народним, провінційним. Іншими словами, академічний католицизм може істотно відрізнятися від вірувань пересічних католиків у галицькому селі чи містечку, і часто істотно відрізняється.

Чи є католицизм християнством? На це питання я шукаю відповідь рівно стільки, скільки я увірував в Ісуса Христа як свого Спасителя та пізнав Бога особисто – з 2004 року. І поки що я не знаю. В протестантизмі не бракує тих, які вважають католицизм породженям пекла, адже “всі папи були антихристами”, так і тих, які вважають католиків щирими братами, а “католицизм має свої проблеми, а протестантизм свої. не нам судити”.

Попри те я вірю, що Бог закликає любити правду. Власне, все життя християнина, який вірний Богу та євангельській істині має бути поклонінням, а поклонятися треба “в дусі й правді” (Ів. 4:24). Іншими словами, будь-яка фальш, єресь, брехня, напівправда, ошуканство, хиба, неправда, омана є гріхом, який розділяє нас з Богом і унеможливлює істинне поклоніння.

Отож у своїх міркуваннях я описуватиму не католицизм середньовіччя, не особистості Августина, Бернарда чи Томи Аквінського. Я писатиму не про Польщу, Італію чи Францію, адже я там не був.  Я писатиму про католицьку Галичину 1990-их і 2000-их, Галичину, яку я знаю, де живуть мої батьки, мої родичі, друзі однокласники, однокурсники, знайомі. Я десятки разів спілкувався на духовні теми з відвідувачами католицьких храмів. Я знаю їх світогляд, традиції, переконання. Continue reading

Руські традиції очима німця

Цю історію я прочитав в одному з науково-популярних журналів приблизно 10 років тому. Там вказувалися імена всіх персонажів,час, коли відбувалися події, але деталі я встиг забути.

Отож, приблизно у XVIII столітті на запрошення імператорського двору в Російську імперію прибув один видатний німецький (пруський) вчений. Він гостював в Росії, вивчав її культуру, традиції. Одного разу він прогулювався петербурзьким садом і помітив дивну річ: посеред саду стояв військовий пост – солдат з рушницею і немов щось охороняв. На запитання німця російський солдат відповів, що не знає, чому саме потрібен тут пост, але просто виконує свою роботу. Це ще більше зацікавило вченого і він з’ясував, що солдати регулярно змінюють один одного, для них давно спорудили дерев’яний будиночок, який регулярно підремонтовували. Німець і на цьому не зупинився – розпитав у штабі всіх військових чи хтось знає, чому там пост. Але всі відповідали одне: він там уже давно, і ніхто точно не пам’ятає, хто і чому дав наказ там його поставити. Німець не здався. Через місяць пошуків з допомогою військового архіву він з’ясував причину.

Одного сонячного дня багато десятиліть тому імператриця гуляла садом у супроводі придворних дам і чиновників. Так прогулюючись вона натрапила на дуже гарну квітку, яка дивом виросла прямо посеред стежки: квітку там ніхто не садив, але було зрозуміло, що дуже скоро її хтось нехотячи затопче, адже росла вона прямо на стежині. “О, яка чудова квітка! Яка чарівна! Треба якось її зберегти, щоб ніхто не розтоптав!” – сказала імператриця і одразу ж пішла своє дорогою далі . За словом імператриці чиновники негайно розпорядилися: квітку було обгороджено, а поруч поставили солдата-вартового.

З того часу багато води стекло в моря, квітки цієї давно не було, та й імператриця померла, але ділянка саду в Петербурзі вірно охоронялася постовим…

Ефект мавпочки

Якось в зоопарку провели цікавий експеримент. В клітку до п’ятьох мавп поклали драбину, а зверху в клітку прив’язали пучок бананів. Будь-яка мавпа могла легко вилізти по драбині та зірвати банани. Проте як тільки хоча б одна з них насмілилася залізти на драбину – працівники зоопарку струменем холодної води обливали і ту, яка лізла, і всіх інших. Мавпи швидко засвоїли урок і жодна не намагалася вилізти по банани. Через кілька днів “стару” мавпу змінили на “нову”. “Нова” захотіла вилізти на драбину по банани, але чотири інші, добре пам’ятаючи холодну воду, заборонили їй це робити. Потім ще одну “стару” змінили на “нову”. Врешті-решт в клітці не залишилося жодної мавпи, яка б пережила холодний душ зі шлангу. Коли вкотре до клітки посадили нову мавпу і та захотіла лізти на драбину по банани – чотири інші, які були вже навчені – заборонили їй. Жодна з них не знала точно чому не можна лізти по банани – але так виникло “передання старших” :)

Нам, християнам, властиво говорити про “небіблійні традиції номінального християнства”. Але і в євангельському християнстві можна стати мавпочкою – як слід не розуміти те, чого дотримуватися чи у що вірити – але робити просто, як усі. Бог створив людину розумною істотою, і Він хоче щоб ми користувалися своїм розумом. Бог хоче, щоб ми кожен особисто вивчали Слово Боже, роздумували над ним і не пливли по течії. “Не йди за більшістю” – говорить Слово Боже в Виході 23:2.