Чарівна піґулка чи чарівний хрест? – Андрій Савич

Проблема багатьох людей, в тому числі християн (досить часто чоловіків, але й жінкам це притаманно) полягає в тому, що вони шукають «чарівну пігулку», яку можна один раз прийняти, тобто щось одне зробити з надією, що відразу всі проблеми вирішаться – характер трансформується, сім‘я зміниться, погані думки та бажання розвіються та жити стане легше.

Людина може роками руйнувати своє здоров‘я, свою сім’ю, репутацію, стосунки, а потім надіється все це одним махом і за раз змінити. Такі люди просто хочуть щоб життя стало легшим, а їм не потрібно було прикладати багато зусиль щоб розібратися з наслідками своєї гріховності і неправильного способу життя.

Більше того, такі люди починають звинувачувати інших людей в тому, що вони не спішать реагувати так як би вони хотіли на цю їхню таблеточку. Наприклад, чоловік 10 років «чудив», нехтував дружиною і дітьми, не був головою і духовним лідером, а потім якось вирішив це змінити – зібрав їх один раз почитати Біблію чи помолитися, чи сказав, що всі разом в неділю йдуть в церкву, а сім‘я не проявила належної реакції, якої він хотів би і він відразу псіхує, ображається, каже, що більше такого робити не буде, бо ніхто його не слухає і не поважає. На що надівся цей чоловік? На «чарівну пігулку». Ніби одна його дія перекреслить всі його неправильні вчинки протягом багатьох років та відразу ж відновить довіру до нього і бажання слідувати за ним. Але так не буває. Біблія такого не обіцяє. Це християнство без смиряння власної плоті і самозречення, без радикальної боротьби з гріхом і без процесу освячення, без необхідності регулярного послуху Слову, без регулярного покаяння і визнання потреби в благодаті Божій. Continue reading

Розлучення

Мої мама і тато розлучаються. Мені сумно. Емі

Мої мама і тато розлучаються. Мені сумно. Емі

Сергій ЧЕПАРА

Працюю викладачем платного технічного гуртка. Дітей, як правило, проводять на заняття батьки, тобто один з них, а потім забирають. Спочатку я не міг запам’ятати батьків в обличчя (до речі, мамів і татів майже порівну). З часом більшість запам’ятав. Прийшла мама одного хлопчика. У хлопчика таке екзотичне імя, яке лише у книжці про середньовічні події зустрінеш. Каже: мене тато так назвав, на честь такого-то героя в книжці. Хлопчик вихований і тямущий. На занятті діти щось писали, і хлопчик при мамі мене запитує – а що робити з аркушем? Я – йому: додому забери, татові покажеш. Мої батьки розлучені – спокійно заявляє він, а я краєм ока бачу реакцію на його слова на обличчі матері. Continue reading