Дорослішаємо чи ходимо по колу?

Я просто шокований, наскільки люди мають погану пам’ять! Ніби вже проходили недавно двічі, і ні – хочемо ще разочок. Щоб потім ще і ще. І так багато разів.

Батальон Кульчицкого отказался учавствовать в незаконных действиях и агонии преступных барыг по отношению к Саакашвили! переходьте на бік народу!!!

Ми виженемо олігархів і побудуємо Україну без олігархів! Приєднуйтеся до нас!

Це скрізь і всюди читаєму у фейсбуці. Альо, гараж?! Ви при своєму розумі взагалі? Ви вже проходили це – спочатку виганяли поганого Кучму, щоб привести прекрасного Ющенка. Потім виганяли поганого Янковича, що привести прекрасного Порошенка. Невже не очевидно, що змінювати треба правила гри? Щоб в країні працював закон, і щоб у нас були не олігархи, а просто багаті люди. Щоб ми владу не виганяли, а щоб партія/політик, які себе скомпроментували просто не обиралися вдруге. Щоб люди, які порушують закон – відповідали. Щоб працювало право і справедливість. Continue reading

Advertisements

Згадую. Порівнюю. Шукаю змін

“Згадую. Порівнюю. Шукаю змін. Бо ж усе відбувалося заради них. Так, тоді все починалося з того, що ми відстоювали євроінтеграційні орієнтири. І що?
Сьогодні я маю біометричний паспорт і можу безпроблемно перетинати кордон. А ще? Чи можна якось виміряти відсоток тих, хто відступив від корупції? Скільки людей присягнули собі бути чесними тоді, коли ніхто цього не бачить? Чесними – перед власною совістю і перед Богом?

Continue reading

Обійти все

Павло СІЛКОВСЬКИЙ

Спілкуємося на днях із експертами МОЗ. В діагностичному центрі відбувається публічна дискусія щодо майбутньої реформи медицини. Зустріч у форматі запитання-відповіді. Запитання з зали: як можна буде організувати співоплату медичних послуг, якщо існує 49-а стаття Конституції про безкоштовну медичну допомогу в лікарнях?
Відповідь: враховуючи те, що ми ніяк не можемо назбирати 300 голосів у парламенті, ми знайшли спосіб обійти вказану статтю…
Continue reading

Мокре Закарпаття. Квітка полонини

“Квітка полонини” – один з найкращих або і найкращий санаторій Закарпаття. Так само і називається ресторан, розташований там. Там дуже чисто, всюди квіти, в озерцях плавають риби. На території санаторію можна безкоштовно пити мінеральні води “Поляна квасова”, “Лужанська – 7”, “Лужанська – 4″…

Continue reading

100 000 – це багато чи мало?

Ось і перетнув мій блог позначку 100 000 відвідувань. 504 пости за 5.5 роки. Блог стартував в січні 2012 року і ніколи не зупинявся. Додавалися теми і категорії – християнське життя, громадянська позиція, моє життя.

Всі рекорди побив пост в січні 2017 року (Дівчата, мені Вас дуже, дуже шкода – 12500 переглядів) – у мене тоді народилася донечка і я описав як це було, тобто пологи на Мечнікова. Люди читали, коментували у фейсбуці. Дехто навіть сказав, що пост замовила адмінстрація пологового. Звісно, ні. Continue reading

Дроздов і мова

Коли Дроздов з’явився на ТБ у всіх нормальних людей виникло запитання – звідки він взявся і як туди потрапив. Тому що поводив себе дуже непрофесійно. Перебивав співрозмовників, вставляв зайві коментарі і т.д.

2. На ютубі легко можна відкопати відео, де Дроздов каже, що нам, україномовним галичанам, треба вирішити як жити в російськомовній Україні. “в Україні завжди розмовляли двома мовами. Так було і є” – цитата.

3. Виганяти людину зі студії не через зміст висловлювань, а через мову – це дуже низько. Російська мова не краща і не гірша будь-якої іншої. Людина вільно може спілкуватися так, який їй комфортно. Зовсім інша справа – функціонування мови в закладах освіти, держустанов, судів і т.д. Але тут не про це – просто передача на приватному каналі.

Навіть якщо людина вперто розмовляє російською – це не привід її виганяти. Це питання її мотивів. А судити треба не мотиви, а конкретні діла. Ну як можна вигнати з студії за мотиви?

4. У студії був мусульманин, який (увага!!!) громадянин України вже 10 років. Чому ж патріот Дроздов йому дозволив розмовляти російською, а іншому громадянину ні? Та й взагалі – що за політика – на моїй передачі говорять лише українською? А про це було заздалегідь обумовлено?

5. Нашим галичанам треба затямити, що Галичина це Україна, але не вся Україна. Це називається містечковість – “стільки світу, що з вікна”. Поїдьте на кілька років у міста мільйонники – Харків, Київ, Одесу, Дніпро. Розуміння патріотизму розшириться. Всюди є добрі і розумні люди, і всюди є негідники. Кореляція з мовою тут дуже натягнута.

6. Я за українізацію. Але не сокирну (м’яко кажучи). Такою українізацією Дроздов робить країні і мові ведмежу послугу. Нормальні адекватні російськомовні українці від таких коників не захочуть переходити на українську. Така українізація – це крок до ненависті до людей, які не такі, як ти. Не можна заставити 20 мільйонів українців розмовляти іншою мовою. Російськомовні українці – це реальність, яка нас оточує. Зовсім інша справа як на це впливати і що з цим робити. Фаріон написала непоганий підручник, але своїми виступами у парламенті зробила і країні жахливу рекламу.

Поведінка Дроздова країну не об’єднує, а розколює. Ми живемо у дуже складний час – на сході війна, при владі люди, які пильнують про власні, а не державні інтереси. Мова завжди була приводом розсварити людей. Західні ЗМІ відзначають: “коли влада в Україні не могла вирішити проблеми, вона натискала мовну кнопочку”. Це не значить, що мовне питання не важливе взагалі. Але якщо другорядне поставити на головне – всі програють, окрім ворогів України. Російськомовні українці не злочинці. Це просто люди, які народилися в сім’ях, де розмовляли російською. Та й усе. Україномовні українці не кращі. А казати, що хтось кращий лише тому, що розмовляє однією мовою, а не іншою – явне безглуздя.

Біда нашої країни не у мові. Головна біда – це поголовна корупція знизу доверху, зверху донизу. Друга біда – низька політична грамотність населення. Третя – 80-90% ресурсів належить купці олігархів. Статус державної НЕ (!!!) зобов’язує приватну особу розмовляти нею. Державна мова це офіційна мова держави. Крапка. Це не питання якою мовою людина говорить на телешоу. Якщо журналісту так принципово не чути російську (але чому? хіба у мові річ?!) то нехай його не запрошує взагалі. Хоча як на мене позиція дивна.

Якщо людина за 25 років не вивчила мову… це її справа. Так, це дещо говорить про її ставлення до держави. Це дає право оцінити її моральність. Можливо, засудити її. Але не відбирати у неї політичні права. Людина, яка ігнорить державну мову просто не повинна займати певні посади, та й усе. Але жити в країні як і інші – будь ласка. Живий, жуй хліб і ковбасу. На Закарпатті є села, де люди не знають ані російської, ані української – а лише угорську. Не хочуть вчити? Та на здоров’я! Але якщо така людина захоче працювати в держорганах або здобути вищу освіту коштом держави – це вже зовсім інше питання.

Ми маємо врешті решт вирішити яку країну ми будуємо. Я за те, щоб люди почали розмовляти українською. І не тільки на півдні і сході України, а й у Китаї і Бразилії. Але не треба втрачати голову. Російська мова не наш головний ворог. Мова – це інструмент комунікації. Перш за все.

Пристрасті навколо Анни або скільки років Києву

Анна Ярославна

Анна Ярославна

Дивлюся тут російське ТБ. Анна Ярославна була росіянкою, тому що України тоді не існувало, а Російська Федерація правонаступниця Київської Русі :) :) :)
Все змішалося – люди, коні.
Анна була такою росіянкою, як і українкою. Українська і російська ідентичність сформувалися значно пізніше. Правонаступництво тут взагалі ні до чого – ми говоримо про етнічні/національні ознаки.

Тому коли Путін говорить, що Анна була росіянкою, він дещо кривить душею. Анна була представницею того народу, з якого (ймовірно) сформувалися українці, білоруси, росіяни. Тому Олександр Лукашенко може сказати, що Анна була білорускою.  Тому що Анна не була француженкою чи німкенею, а саме русинкою.

Але якщо ми говоримо про внутрішньоруську ідентифікацію, то росіянкою (чи білорускою), звісно Анна не була. Тощу що сьогодні між Україною і Росією є військово-політично-економічний конфлікт. І приписування собі Анни це просто частина інформаційної війни.

До слова, українці часто постять, що Москва була заснована в такому то році, а Київ в такому то. Звичайно, в багатьох контекстах це важлива і цінна інформація. Але успішність від древності не дуже і залежить. США дуже молода держава, але вона є успішною військово, економічно, політично. Київ старіший за Москву. У 12 ст. він був більший і за Лондон, і за Париж. Але зараз навчатися/працювати/жити престижно саме у Лондоні чи Парижі, а у Києві, хіба якщо Ви з українського села. Ви багато знаєте англійців і французів, які приїхали вчитися в Київ? Я ні. Грецька цивілізація, мабуть, найстаріша в Європі, але Греція бідна країна. Прикладів можна навести ще кілька десятків.

Про зомбування російським телебаченням знову не писатиму, нічого нового. Просто класика жанру, Німеччина 30-их років. Важливо не те, що є насправді, а те, що у що нам хочеться вірити. Кремль всіма силами намагається своїх же людей переконати, що Росія класна і сильна, але робить це сокирно. Але проблема в тому, що так само симетрично-сокирно українці часто відповідають.

На разі Росія економічно від нас сильніша, армію має більшу. Тому хвалитися можемо хіба тим, що коли у Києві був стольний град, то у Москві були чагарники і лазили ведмеді.

Густав Водічка. Вибране

Поголовно уклоняясь от налогов, мы никого не смеем осуждать. Все – от президента до базарной торговки – находятся в заговоре против ненавистного государственного бремени. Как в старину, мы все воруем и честно делимся добычей. У нас каждый имеет возможность осуществлять насилие согласно вдохновению. Кто то предпочитает открыто обвешивать покупателей. Кому то нравится безнаказанно избивать окружающих милицейской дубинкой и даровать при этом княжеские милости. Можно не платить за квартиру, грабить банки, пить водку с налоговым инспектором, раздевать проезжих на границе и крутить дули каждому, кто не понял, что значит свобода. Continue reading

Невивчені уроки історії

Тут дуже важливо не впасти в редукціонізм (спрощення). Ситуація в Україні є дуже складна. Тут нема чорного і білого, але багато відтінків сірого.
Перш за все, фактом є те, що Україна майже 25 років жила як бідна і корумпована постсоціалістична республіка. У цьому винні всі потрохи – від президентів до звичайного громадянина. Майже всі люди, прямо чи опосередковано, причетні до грабування країни. Різниця лише в тому, хто скільки вкрав (зміг вкрасти) – 10 гривень чи 10 мільйонів доларів. Так ми всі жили і горя не знали. Час від часу звинувачували погану владу чи Кремль, але всіх все влаштовувало.

Continue reading

О Львове и украинском языке. Виктория Волошина

Львів. Вигляд з костелу Ольги і Єлизавети

Львів. Вигляд з костелу Ольги і Єлизавети

Цей пост з фейсбуку я вирішив опублікувати тому, що він стосується і Львова, і української мови. Досить цікавим є досвід людей, які переїхали з російськомовних регіонів до Львова. Цей пост прошу не розцінювати у контексті мовних вакханалій, які маємо сьогодні, а швидше позачасово – у контексті мови та ідентичності як такої.  Це хороший приклад, як люди можуть нормально і спокійно обговорювати мовні питання. Насолоджуйтеся.

Вікторія Волошина

Так странно.
Сколько бы я ни практиковала украинский, он не становится для меня “родным” языком.
Я могу любить его, я могу читать на нем книги, учить ему своих детей, иногда – даже могу писать или вести разговоры на нем на несложные темы с другими людьми.
Но это все еще не тот язык на котором я думаю и чувствую. Не тот язык, которым я выражаю самое важное про себя, на котором я могу учиться и понимать какие-то новые или сложные сущности.
Наверное, последний период был (и есть) самым насыщенным для меня в плане использования украинского. Так много и часто я еще никогда им не пользовалась, как сейчас. И никогда не чувствовала себя такой пустой и незамысловатой девочкой: мне не хватает украинского чтобы в полной мере выразить себя через него.
И никогда я еще не чувствовала свой русский таким чужеродным. Для большинства людей, среди которых я сейчас живу, это не русский, а именно российский язык. И я, наверное, понимаю этих людей.
Continue reading