Замітка про мови і окупантів – Тарас Дятлик

Мови агресорів проти України:
• російська
• німецька
• татарська
• монгольська
• турецька
• арабська
• польська
• угорська
• румунська
• норвезька
• шведська
• французька

Не впевнений, чи всі мови перерахував по пам’яті з історії України, тобто мови тих, хто історично вчиняв чи вчиняє агресію проти України. І якщо бути абсолютно послідовним, то необхідно прийняти закон проти мов агресорів, заборонити говорити, писати, читати, думати мовами агресора тощо. Будь якою мовою народу, який хоч колись вчинив будь яку агресію проти України. Ми, діти Христа, не забудемо! не простимо! не будем проповідувати Євангеліє мовою будь якого агресора! Спочатку мова, потім Христос і Христове! [це іронічний сарказм]

Друзі, я абсолютно підтримую в Україні єдину державну мову — українську! Її дуже люблю, нею спілкуюсь в родині, нею служу Богу в Україні, нею читаю, пишу.

Проте я абсолютно не підтримую демонізацію будь-якої мови, особливо християнами, які мають сприймати дар мов як дар Божий, хоч і через трагедію Вавилонської вежі; як маємо дар Викуплення Христом через трагедію Непослуху. Ми приймаємо Викуплення з вдячністю. Ми приймаємо різноманіття мов з вдячністю до Бога.
Мова для християнина — це інструмент спілкування з Богом, з ближнім, з іншим, навіть з ворогом в контексті місіональної діяльності, здійснення місії Бога. Люблячи і поважаючи рідну мову, ми не маємо права принижувати будь яку іншу. Так само як є гріхом, коли росіянин-християнин принижує і насміхається з української мови, так само, вважаю, є гріхом, коли українець-християнин зневажає російську чи якусь іншу мову.

Гріх не в мові людини, чи народу. Гріх — в гріховній природі, в гріховній сутності людини. І мене глибоко дивують християни і в Україні, і в Росії, які сакралізують мову, надають їй містичного значення. Новий Завіт написаний з ціллю здійснення місії Бога мовою греків, які декілька сот були агресорами проти Ізраїлю. Можливо, зробимо тоді один толковий переклад українською мовою і знищимо всі грецькі манускрипти, хоча би ті, що в Києві? Ну, якщо Ізраїль для нас — народ Божий..

Христос, Який втілився у світ, в народ Божий, щоб примирити Бога і людину, говорив мовою того, хто став ворогом Богу. Христос зробив крок у Своїй місії – говорив мовою того народу, до якого безпосередньо звертався, не демонізуючи арамейську (гебрейську) мову через те, що юдеї розп’яли (!) Божого Сина, не розпізнавши у Христі Бога. Саме це є агресія вселенського масштабу, підтримана Пилатом, який, скоріше за все, говорив мовою окупантів Ізраїлю – латиною… І знову ж таки, я не про агресора, а про управляючий принцип щодо мови.

Час від часу мені пишуть в коментарях чи в особисті повідомлення (з претензіями або без), чому я часто пишу російською. Друзі, я вибираю мову в залежності від аудиторії, до якої хочу звернутись. І це не завжди українська аудиторія через особливості мого служіння в регіоні Східна Європа і Центральна Азія (біля ~10 різних країн з десятками мов, де саме часто російська мова є Lingua franca). Майже 7-8 місяців в рік вже майже 10 років я в поїздках по регіону, де більшість моїх колег, друзів, партнерів, знайомих (окрім росіян) мають російську мову у якості міжнародної. Чи ж не маю я права, поважаючи їх і бажаючи чимось поділитись з ними, звернутись до них мовою, яку вони розуміють?

Я ж не пишу якісь богохульні тексти, чи наклепи, чи прокльони чи ще щось російською мовою (навіть українською і англійською не пишу цього). Просто намагаюсь поділитися своїми роздумами про Бога, свій шлях з Ним, свої переживання з ширшим колом, де більшість не читає українською. Знаю, що для деяких моїх близьких знайомих це є болюче питання, і цей мій допис у тому числі.
Але я думаю про те, що якщо дійсно це є проблема (бо ці питання досить часто піднімаються щодо моїх російськомовних дописів), то, мабуть, варто не писати і взагалі не ділитися нічим зі своїми друзями і знайомими з регіону? Мабуть, варто зробити як поступили деякі пастори – оголосити всіх російськомовних агресорами (навіть не питаючи їх політичних поглядів, так, включно з Юрієм Кириловичем, бо ж він російською теж пише) і обмежитись виключно українською принципово у всьому? Мабуть, варто кинути служіння для регіону (більшістю російськомовне), залишивши своє покликання, піти з організації і служити виключно україномовним? Мабуть, варто всіх російськомовних військовослужбовців поставити перед вибором: або думаєш, говориш, пишеш українською в житті і в сім’ї, або звільняйся? І, мабуть, варто тоді багатьом (сотням?) україномовним пасторам, що їдуть в Штати збирати кошти для свого служіння, перестати відвідувати російськомовні слов’янські церкви, перестати там проповідувати російською, і говорити з перекладачем – з української на російську… Це буде послідовність! Це буде по-справжньому про-українськи! Але чи буде це мудро, розумно для нас, християн? Чи буде це місіонально?

Я люблю українську мову, спілкуюся нею, пишу, читаю, думаю, проповідую в нашій церкві. Але я також люблю і російську мову. І як Гітлер для мене не є причиною демонізації німецької, Наполеон – французької, Пілсудський – польської (привіт десяткам тисяч заробітчан у Польщі), так і Путін не є для мене причиною демонізації російської мови. Бо сотні і тисячі російськомовних людей, які живуть не в Україні, – люблять Україну, люблять Христа, поважають мову один одного заради Христа, перш за все, заради Його місії.
Можливо, для когось це звучить як захист російської мови. Ні, це абсолютно не так. Я захищаю своє право, як християнин, звертатись, у тому числі, і російською мовою до російськомовних християн у нашому регіоні, де я несу служіння. І для мене це питання місії, а не демонізації. Та й багато що хотілось би ще сказати… І знаю, що, як завжди, кожен прочитає своє… Але для мене, як для християнина, всі мови у Христі – місіональні, є даром Божого різноманіття. А демонізуємо ми їх самі, за своїм вибором. Бо як є російськомовні агресори, так є і немало україномовних зрадників, і україномовних християн, які ненавидять Майдан, не допомогли нічим українській армії, ні одному переселенцю тощо… Зато багато з них захищають українську мову…

Перепрошую, якщо зачепив ваші почуття. Простіть мене… Просто намаюсь востаннє пояснити себе, якщо це має якесь значення. І не хочу, захищаючи свою рідну улюблену мову, мову своєї мами, ображати чи принижувати мову мого ближнього, мого друга, його улюблену мову, мову його мами. Немає рас у Тілі Христовому, немає мови агресора в житті сповідуючого християнина, але є мова рідна. Не має бути в Тілі Христовому мови гріховного мислення на роз’єднання церкви, але мають бути мови місіонального мислення, на об’єднання Церкви… Шануймося

Тарас Дятлик
(з соцмережі)

Три шляхи для України – Олександр Костюк

Насправді у жителів України, безвідносно до їх національності, рідної мови, політичних переконань, є три варіанти.

1. Приєднання до РФ в якості колонії. Варіант москви. Це доля ОРДЛО і то не відразу, а після довгих років війн, крові, чисток, придушення непокірних. Десятки а то й сотні тисяч смертей. Сіра зона. «Подвали», комендантські години, доноси. Москва точно не буде ділитися з вами доходами від нафти та газу. Ніхто точно не дасть вам «високіх пєнсій», «нізкіх таріфов» і «бєсплатних квартір». Їх і в РФ нікому не дають. Ви не будете жити як в Москві. І навіть як в Тамбові не будете. Колонія, використання в якості ресурсу. При чому всіх – україномовних, російськомовних. Москві це байдуже. Москва – держава-паразит. Російськомовні навіть зручніше, покірливіші;

2. Варіант «гівно в ополонці». Власне, це варіант більшості з тих, хто голосував за Януковича чи Зеленського (хоча, насправді, чітко вони того не усвідомлюють). Напівнезалежнісь, «дружба» з РФ, «вигод ниє поставкі дєшового газа», «договоріться посєрєдінє», «памятнікі – кому оні мєшают», «дєнь пабєди», ностальгія по трупу СРСР і т.п. Тобто те, чим ми займалися у 1991-2014-х. Імпортована з москви політична корупція, популізм, вплив кремля на олігархів, на вибори, економіку, скупка кремлем політиків та журналістів, газовий та військовий шантаж, витягання грошей з українського бюджету через газові схеми і т.п. Все з однією метою – не дати Україні стати успішною. При цьому населення живе очікуванням чарівного месії («крєпкій хозяйствєнік», «новиє ліца» і т.п.) який «дасть» низькі тарифи і високі зарплати с пенсіями, тим часом його годують нескінченними історіями про «борьбу с корупцієй». Бідність, відсталість, стагнація, біг по колу.

3. Варіант патріотів-державників. Повноцінна незалежність і економічна модель розвинених країн. Перш за все – в головах.
А це – кров, піт, відповідальність.
– Необхідність відстояти свою країну зі зброєю в руках;
– Своя мова,віра, історія, пам’ятники, пісні, фільми. Тому що чужі – це інструменти, щоб нав’язати вам варіанти 1 чи 2. При цьому ніхто не примушує нікого відмовлятись від рідної мови чи культури. Але підтримка держави – своєму;
– Розуміння, що за все треба платити справедливу ринкову ціну – за газ, тепло, квартиру, дороги, медицину, безпеку, забезпечену старість. Справедливу, прозоро сформовану, чітко контрольовану суспільством, але ринкову ціну. Заробляти і платити;
– Закон понад усе, для всіх;
– Розуміння, що якщо ти талановитий, розумний, меткий, підприємливий, працьовитий, швидкий, везучий – ти стаєш багатим. Якщо ти ледар, п’єш, не хочеш ворушитися та вчитись, міняти життя, шукати, якщо ти невдаха – то ти лузер. І не маєш права кричати «дайте мнє»;
– Розуміння, що свій, український, патріотичний олігарх, який випускає якісний продукт, своєю підприємливістю створює додану вартість, робочі місця,чесно платить податки, наповнює бюджет – це благо та опора для країни;
– Розуміння, що лідером успішної країни може бути тільки сильна, незалежна, патріотична, розумна, освічена, досвідчена, енергійна людина;
І от тільки цей варіант може дати нам гідне, цивілізоване, багате життя. В перших двох варіантах ніякі «реформи», «новиє-стариє ліца», «молодиє і чєсниє», ніяка перманентна «борьба з карупцієй», посадкі і рсстрєли – не матимуть результатів. Буде лише імітацією. І буде бідність, відсталість, стагнація. Тобто ще десятки втрачених років.
Держава це не президенти чи депутати. Держава – це громадяни. І не може бути гідного, достойного та заможного життя в державі, більше половина жителів якої ментально живуть в чужій, або навіть вже неіснуючій державі.
Насправді настав уже час, коли кожен житель України, неважливо хто він за своїм етнічним походженням чи рідною мовою: українець, росіянин, єврей, татарин, мадяр, повинен ясно усвідомити ці три варіанти. І зробити свій вибір, розуміючи його наслідки. А зробивши – відповідати за нього перед собою і своїми нащадками.

Прості люди під впливом пропаганди. Правду людям про ці варіанти вибору та їх наслідки має говорити еліта: політики, ЗМІ, журналісти, лідери суспільної думки. Говорити нон-стоп. Це їх обов’язок перед народом. На жаль, багато з них куплено чи завербовано. Багато просто не відповідають тим завданням, які на себе взяли. От на них потрібно тиснути в першу чергу. Щоб політик чи журналіст, який веде свій народ в рабство та бідність ставав парією, отримував відповідну оцінку: брехуна та зрадника. Ну і просто пояснювати людям – в житті, на роботі, через соцмережі. Нас, патріотів-державників, уже багато. І кожного дня стає більше.

Приєднуйтесь, бо ви того варті!

Про зеленське постноворічне привітальне

Здається, стільки бруду вилили на Зеленського, що можна на місяців 3 вгомонитися :) Ну або не вгомонитися. Сьогодні 5 січня, 5 днів після промови – і я щось напишу.

Одразу скажу, що не голосував за Зеленського. І не голосував би… Взагалі, Зеленський Президент це діагноз нашому суспільству, діагноз елітам і Президенту Порошенку. Це червона мигаюча лампочка. По суті Зеленський це випадкова людина. Бо за Зеленським не стояла потужна партія чи ще щось. Жодної чіткої ідеології. Без чітких відповідей на складні питання. Фактично вигулькнув за кілька місяців перед виборами і підхопив хвилю розчарованих українців. Зміг об’єднати дуже різних людей, але об’єднати не на основі чіткої ідеології чи вектору, а просто нейтральністю, нечіткістю, розмитістю (ймовірно, це був свідомий хід, який і дозволив перемогти). Кожен бачив щось своє. І голосував. Таких було 73%. Майже всі області за винятком Львівщини. Навіть Тернопільщина і Франківщина! Ай-ай-ай!

Майже всі мої друзі і знайомі не полінувалися написати, що різниця є, а Зеленський редиска, тобто дуже погана людина. Наголос на тому, що “різниця є”.

Різниця є, різниця є, різниця є. І це правда. Є різниця, як назвати вулицю чи який пам’ятник поставити. Я б не хотів жити на вулиці Леніна чи Сталіна. Continue reading

Чому блокування колій поганий шлях

Ці думки були записані кілька тижнів тому, але загальний підхід у мисленні, я думаю, актуальний постійно.

Я дуже мало знаю про конкретний випадок — хто там що блокував, чому і хто кого побив. Але в цій країні я живу вже 33 роки — власне, з народження. У мене вкотре засмучує, що люди не вірять в інституції.

“Демократія це процедура, а не мільйони на вулицях” – так колись сказав Віталій Портников. Це дуже глибокі і правильні слова, але боюся, що багато моїх співвітчизників їх або не розуміють, або не сприймають. Яку Україну ми хочемо побудувати? Де всі питання вирішуються майданами і блокуванням колії? Нам треба навчитися жити у правовій державі. Так, спочатку її треба побудувати. А для цього в неї треба повірити. “Проти лому нема прийому, але можна взяти інший лом”. Сила поборюється силою. Посієш вітер, пожнеш бурю. Поліція має бути професійною і діяти в рамках закону, а захисники вітчизни, так звані атовці, мають отримувати відповідну плату, соцзахист і все таке. Але не можна героїзувати нікого. Поліція це не вічні покидьки, а атовці не завжди герої. В цивілізованій країні блокування колій це кримінальний злочин. Де ми хочемо жити? Де кожен досягає свого, бокуючи колії? Continue reading

Про Папу Римського і Путіна – Богдан Панкевич

Папа і Путін

Святий Іван дав всім людям заповіт і приклад безстрашності перед Злом.
Якщо бачиш і розумієш, що це Зло – мусиш дієво реагувати. Він бачив порушення, які робив всесильний цар – і відкрито протестував. За що поплатився життям. Загрози в наш час менші – поплатитися можна посадою, чи матеріальними благами. Життям – лише у виключних випадках.

Чи слідує настановам Івана Хрестителя Церква, чи показує гідний приклад всім людям? Звичайно, що ні. Коли востаннє хтось бачив відкритий протест священика чи єпископа проти порушення прав конкретної людини, проти корупції чиновника, проти знущання з беззахисного? Дієвий протест, мобілізацію громади на протидію, а не бла-бла на проповіді.
Проти злочинів Гітлєра протестував лише Шептицький і окремі пастори-протестанти. Папа Римський і вся Церква мовчали.

В тій же традиції відбувся візит Путіна до Ватикану. Чи сказав Папа відкрито, публічно Путіну про недопустимість переділу кордонів, загарбання територій, військової агресії проти України? Про злочини росіян проти мирних людей в Сирії, про підтримку нищителя тисяч сірійських дітей? Про росіян – політичних в’язнів Кремля. І про українських в’язнів. Відкрито сказав, щоби весь світ почув моральну позицію Папи. Ні, офіційно ані слова.

Папа Римський вручив Путіну медаль “Ангела-Миротворця”. Таку саму медаль вручив колись інший Папа Римський Гітлєру. Кажуть, це медаль з підтекстом, бо Гітлєр погано закінчив. Але ж перед тим він погано “прикінчив” десятки мільйонів людей. То такою є мораль очільників Церкви?

Іван Хреститель був найбільшим із людей. А Церква, яка дипломатично цілується зі Злом – деградує. Тому наш орієнтир – святий Іван і Святе Письмо.
Вітаю всіх із Різдвом Івана Хрестителя, який всьому людству дав правильний моральний заповіт!

(з особистої фб-сторінки Богдана Панкевича)

Думки про демократію – Дмитро Бінцаровський

Дмитро Бінцаровський

Загальну логіку з цими референдумами я розумію так.

Є демократія представницька і пряма.

За представницької демократії народ здійснює владу через своїх представників – насамперед депутатів.
За прямої демократії народ здійснює владу безпосередньо – насамперед через референдуми.
Continue reading

Прості рішення для простих людей (тм)

1. Щоб перетворити Україну на Швейцарію, досить 70 днів. Ну максимум півроку. Для цього потрібно погану владу поміняти на хорошого: Вєлікого реформатора, генетично чистого українця, прикольного клоуна, бабушку з новим курсом, радікала Олєжку, який всіх пересаджає, чесного полковника, Новоє Ліцо, Лі Кван Ю, Піночета (потрібне підкреслити). При цьому не потрібно злізати з дивану та випускати з рук пляшку з півасіком.

2. Щоб побороти корупцію потрібно якомога більше саджати (а краще розстрілювати) корупціонерів;

3. Тих, кто краде, потрібно саджати, розстрілювати та відрубувати руки. Всіх. Крім мене, моїх родичів, кращого другана Толі і кума Васі;

4. Всі повинні суворо дотримуватись законів. Крім мене, моїх родичів, кращого другана Толі і кума Васі;

5. Щоб в країні не було олігархії потрібно посадити всіх олігархів; Continue reading

За кого голосувати адекватним людям?

За кого голосувати?

За кого голосувати?

Мене часто звинувачують в тому, що я пишу багато загальних/абстрактних/розмитих ідей про політику і вибори, але рідко говорю чітко. Так може здатися на перший погляд. Але від загального до конкретного один крок.

Отже, кілька простих принципів і переходимо до прізвищ.
1. Голосувати треба. Участь у виборах (принаймні як виборця) – це правильно, бо це вплив. Якщо Ви не підете на вибори, вони все ж таки відбудуться. Тоді просто інші люди оберуть главу держави без Вас. Continue reading

Расизм чи не расизм?

The five races of Mankind, 1911

The five races of Mankind, 1911

Расизм засуджується всіма. Ну, принаймні, майже всіма нормальними, здоровими адекватними людьми. Але що таке расизм і що таке не расизм?

Приблизно рік тому, я написав на фейсбук, що мав негативний досвід викладання української студентам з Азії та Африки, натомість багато позитивного досвіду з студентами з Європи, США, Канади. Один моїх фейсбук друзів написав коментар, що я расист. Це змотивувало мене думати на цю тему. Continue reading

Що не так з релігією діл. Крихітна замітка про чистоту Євангелія

Серед моїх друзів/знайомих є чимало тих, хто дотримується позиції Lordship Salvation.  Ці люди регулярно постять у фейсбук щось на кшталт “Справжня віра завжди проявляється у постійному і вірному слідуванні за Господом” або “Якщо ти гадаєш, що ти можеш просто повірити і спастися – ти у небезпеці”.

Чесно кажучи не перестаю дивуватися людській здатності всюди клеїти свої заслуги – навіть завуальовано. Біблія ясно навчає нас, що ми, люди, грішники. Своїми ділами, словами і думками ми грішимо, і наші добрі діла (якщо вони таки добрі) не вирішують проблему людського гріха. Грішник, який зробив 1 000 000 “добрих діл” і 1000 “поганих діл” так само грішник. Чи навпаки. Комбінація чисел не має значення. Всім людям потрібен спаситель. Continue reading