Я час від часу намагаюся зрозуміти що не так з українцями. Чому за 25 (350 чи 1000) років вони так і не спромоглися побудувати успішної квітучої держави. Мене не влаштовують відповіді “у всьому винні олігархи” чи “Путін редиска”. Бо олігархи – частина українського суспільства, а редиски дуже часто очолюють різні держави, і це не значить, що їхні сусіди мають жити препогано. Continue reading →

Святослав Вакарчук

У цьому пості аналізую виступ Святослава Вакарчука у Львові, навколо якого розгорілися суперечки. Деякі звинувачують Святослава у лже-патріотизмі, незнанні історії, а деякі навіть у нацизмі. Отож, що насправді сказав Вакарчук-молодший і як це сприймати.

«Я не дуже добре, але особисто знав Сашка і пам’ятаю, яка він світла та інтелектуально широка людина. Мені особисто сьогодні не вистачає саме таких людей.

Я хотів би звернутись через вас, журналістів, до ширшої аудиторії політиків і всіх громадян. Ми вже 25 років будуємо державу, але весь цей час сперечаємось, що таке Україна і хто такий українець. Як в ХХІ столітті означити це поняття?

Хтось скаже, що той, хто ідентифікує себе українцем, той і має право так себе називати. Добре, але якщо інші не хочуть тебе таким ідентифікувати?  Якщо ти не народився тут, маєш інший паспорт, або говориш із акцентом? Хто визначає, хто з нас українець, хто – ні?

[Вакарчук піднімає дуже важливу тему – якщо людина живе в Україні, але не громадянин? або громадянин, але не розмовляє вільно українською мовою? хто вона тоді?] Continue reading →

Цінності керують світом. Не гроші, як такі, не політики і не транснаціональні корпорації. Не євреї, не масони і не Держдеп США.

Зараз час відвертого протистояння західного світу на чолі США і Росії. “Радіо Свобода” яке є відвертим проамериканським рупором активно атакує Росію, чого ще не робить британське BBC чи німецьке Deutsche Welle. Радіо Свобода нападає на Росію. Головний месседж – у Росії народ відкриває холодильник – а там телевізор (з Путіном, звісно). Гумор такий: хотіли “керовану демократію” – майте порожній холодильник, їжте пропаганду. Щоправда Радіо Свобода теж пропаганда, просто прозахідна, проамериканська. Continue reading →

З кінцем XVIII ст., коли російська тиранія насильно скасувала автономні й устрій України, знищила українське військо і господарську окремішність, Україна стала звичай­ною провінцією російської царської імперії. З того часу, а особливо з початком XIX ст., посунуло на „землю обітовану” чимало росіян ріжних професій, стану і віку, що жадібно описували усі багатства „Малоросії”. Але при Слиж–чому пізнанні країни та її мешканців мусіли признати прав­диве обличчя України під оглядом культурним і національним.

Російський вчений Васілій Зуєв, що подорожував по Україні в pp. 1781—1782 з доручення російської Ака­демії наук, подає цікаві відомости головно про Слобідську Україну („Подрожные записки Василія Зуева сь Петер­бурга до Херсона вь 1781 и 1782 гг.”, Петербург, 1787). В. Зуєв виразно зазначає, що на Харківщині нарід своєю мовою, одягом і звичаями зовсім відмінний від росіян. Зо­крема про оселі українців каже, що вони дуже розлогі, всі будови деревляні, вимазані зовні глиною і вибілені; всере­дині хат дуже чисто. Земля на Харківщині дуже родюча — „куди не поїдеш, скрізь поверхня землі вкрита здебільшого і збіжжям, а далі баштани, або овочеві садки”. При тім мос­каля дивує, що українці хоч і мали подостатком „земних плодів”, не знали розкошів, не гналися за грішми і наживою, продаючи лише надвишку своїх сільсько-господарських продуктів, а приїзжим купцям продавали лише те, що вже не мопи самі використати. Дуже поширені були ярмарки, а на більші ярмарки, наприклад в Сумах, Харкові тощо, зїздилися купці не тільки з російської держави, але також з Польщі, Німеччини, Молдавіі, Греції.

П. Шаліков („Путешествіе вь Малороссію”, Москва 1803—1804) вїзджаючи до теж України в 1803 р. висав:

„Побачивши Малоросію, очі мої немогли налюбува­тися побіленими хатами, чепурним одягом мешканців, лас­кавим, милим поглядом прегарних тутешніх жінок”. Ав­тор залюбки вписуючи життя і приняття поміж українсь­кою шляхтою, був здивований, що поруч зі шляхтою (був. козацькою старшиною), він зустрчав на балях і родини священиків, а на балі в Полтаві захоплювався одною кра­сунею попівною, яка прегарно танцювала. „Цей факт — каже П. Шаліков — може свідчити про ступінь просвіти поміж тутешніми попами і про те, як вони виховують своїх дітей”. При тім зауважує:, „Чи бачили ви коли-небудь у Ро­сії (с. т. на Московщині) попівну на балі „прыгающую контреданцы?” Загалом — каже автор — не можна рівняти українського священника з московським. „Українські свяще­ники своїм поводженням служать приміром для всіх і тому вони корі стуються особливою повагою”. Живуть вони у дос­татку, бо „просвіта їх відповідає укладові їх життя”. Continue reading →

Галина КОСМИНА

У підручниках з історії України буде новий розділ. Він буде розділяти добу незалежної України від доби нової незалежної України. Розділ трагічний, кровавий, важкий… Зараз він триває на вулицях, на майданах, на устах. Зараз в Україні народжується нова держава. Я пишу так, бо після переосмислення людських втрат і загрози втрат територіальних, кожен земляк, який раніше не мав потреби думати про справи державні, сьогодні задає собі питання: чому така українська влада? Чому така українська доля? Чому такий український народ? Кожен питає і реагує по-своєму: хтось сумує і слізьми оплакує рани постраждалих родин, хтось мовчанням відпроваджує новітню українську добу в історію, хтось не знаходить собі місця у поривах гніву, хтось хапається за знаряддя помсти, хтось ще інший, інший, але не чужий. Бо чужих в одному домі не буває. У ці дні кожен про щось думав. Не про вступ до Євросоюзу, не про претендента у президентське крісло (про це думають новини). У своїй глибині людське серце шукало сокровенного – справедливості. Чому так? Чому прийшлося переживати те, що ми переживаємо? Чому такий тягар впав на плечі багатьох українських родин? Я думала над цим також і не маю або не претендую на відповідь. Але декілька тез, які глибоко вкоренилися у мою свідомість, у свідомість нової української доби. Continue reading →