Розмірковую на тему Віра і розум/знання.
Про це вже писали і говорили давним давно, тема не нова, а стара-престара.
Але все ж таки.
Людині властиво покладатися на щось або на когось. На владу, на гроші, на себе, на розум, на зв’язки, на зброю, на знання, на досвід, на друзів, на родичів, на сусідів, на … Список довгий.
Бог закликає нас користуватися розумом, але покладатися саме на Нього.
Віра і розум. Часто чуємо, що вони доповнюють одне одного. Безперечно, тут є доля істини. Але є і аспект, коли розум воює проти віри.
Наведу приклад.
Людині розумній властиво покладатися на розум. Вона прагне пояснити все саме розумом.
Якщо віруюча людина розумна – вона прагне пізнавати Творця і світ навколо, осмислювати дійсність.
Але намагання осмислити дійсніть інколи тяжіє до “запхати Бога в коробочку”. Але Бог за визначенням позакоробкова сутність, Його ніхто і ніщо не може кудись помістити. Навіть категоризувати Бога дуже важко, бо він унікальний у своєму роді, Він Дух, який існує поза часом і простором. Збагнути розумом Його неможливо. Continue reading