Чому пост-СРСР це не Європа. Нотатки екскурсовода

У нас в країні багато людей думає, що ми бідні, неуспішні і корумповані тому, що у нас погана влада. Мовляв, влада у нас погана, а народ хороший. Ну бо люди всюди у світі однакові, як це народ може бути поганим?

Є 1001 спосіб показати, що народ народу рознь. Зокрема, як працює туристична галузь.

Німецька туристична фірма возить людей з Німеччини, Австрії та Швейцарії в Східну Європу. Німці замовляють тури 6-9 місяців неперед. Одразу після замовлення починається робота – бронь готелей, розробка маршрутів, проплата екскурсоводів, трансфер і т.д. Інколи німці, власники бізнесу, хочуть наперед (інколи 9 місяців наперед!) заплатити українцю-водію, який завезе пару німців з точки А в точку Б. Вони хочуть все проплатити наперед і мати спокій. Але в нас так не можна – бо людина візьме гроші і шукай вітра в полі. Continue reading

Advertisements

Історія одного будинку у Сколе

Будинок по вулиці С. Бандери, 3 (бл. 2012 р.)

Цей будинок має давню і цікаву історію. Він побудований чи то ще за Австрії, чи за Польщі. Він один з найстаріших у Сколе – на мій погляд. Таких, як він, близько 20. Це старі “панські” будинки, в кожному з яких жила якась паважна сім’я.

Я не багато знаю про нього. Старі люди кажуть, що після Другої Світової  там був штаб НКВД, і там же мучили українських націоналістів. Кажуть, що багатьох там закатували на смерть.

Потім певний час будинок належав школі, потім зробили готель. Готель ще я пам’ятаю. Мені було років 6. Потім зробили музичну школу – діти вчилися грати на піаніно, акордеоні, скрипці. Років так 10-15 вчилися.

Фото 2017 р. (з тилу)

Потім у Сколе сталося нещастя – один приватний будинок в центрі міста запалав і майже весь згорів. Там жили сім’ї, і вони залишилися без житла. Тоді Сколівська міська рада пішла легшим шляхом – просто передала музичну школу тим 5-ом сім’ям. Музична школа / школа мистецтв зараз у двох нормальних будинках, нічим не гірших за цей. Сім’ї приватизували житло, і тепер славна історія будинку скінчилася. Кожна сім’я порядкує по своєму. Тепер цей будинок перестав існувати як єдине ціле. Всі поробили собі окремі входи-виходи. Кожен як умів і як розумів. Або як не вмів і як не розумів. Ради справедливості додам, що квітів на подвір’ї дуже побільшало. Навесні і влітку там їх дуже багато – ціла оранжерея просто неба.

В дитинстві, коли там ще була музична школа – ми, дітлахи, туди часто гратися бігали. Але в перший рік проживання сімей “правила змінилися” і нас, дітей, вже там не чекали.

Мені все ж таки дуже шкода. Я розумію ті сім’ї – їм потрібно було житло. Але передати такий красень сім’ям – в ущерб місту. Там міг бути музей або якийсь заклад. Тепер зробити крок назад вже дуже важко – приватна власність. При чому не однієї сім’ї, а одразу кількох. Як Ви відкриєте там музей? Чи готель? Чи будь-що. Не відкриєте. А в Сколе нема жодного музею, до речі.

Це приклад нерозумного госпадарювання. Зрештою, один з багатьох мільйонів в Україні. Кожен будує і господарює як собі знає. Якийсь хаос, який називають свободою і демократією. Сумно це все.