Отець притягує до Сина

Ніхто бо не може до Мене прийти, як Отець, що послав Мене, не притягне його, і того воскрешу Я останнього дня.
Ів. 6:44

Цікавий вірш, чи не так? :) Дуже кальвіністський. Чи притягує всіх Отець? Чи деяких? Чи спочатку всіх, але на якомусь етапі вже деяких?

Ці питання відкладемо вбік і поговоримо про дещо інше. Прихід до Христа (2-а Особа Пресвятої Трійці, Бог-Слово) завжди зумовлений тим, що Отець (Перша Особа) тягне людину. Як тягне? Мабуть, діючи Святим Духом на серце людське.

Що це означає? Що ми, християни, не можемо притягнути нікого нікуди ніяк. Ми свідчимо, розповідаємо Євангеліє, розжовуємо, хвилюємося, молимося, але тягне саме Отець, а відроджує Дух Святий. Не наша мудрість, не наші плани, не управління ресурсами, не все інше наше. Воно все гарно, звісно, і має певне місце, але саме Він, Бог-Отець, притягує.

Пам’ятаймо про це.

Слово “джентльмен” спочатку вказувало на людину, яка володіла гербом і була землевласником. Коли називали когось “джентльменом”, то ви не говорили йому
комплімент, а просто констатували факт. Якщо ви сказали про когось, що він не “джентльмен”, ви не ображали його, а давали про нього інформацію. Сказати, що Джон був неправдомовцем і неджентльменом, було не більшою суперечністю, ніж тепер сказати, що Джеймс – дурень і магістр мистецтв. Але потім прийшли люди, які сказали так правильно, милосердно, чутливо, все, що завгодно, однак не корисно: “Суть джентльмена полягає не в гербі й землевласництві, а в ”поведінці!” Безсумнівно, правдивий джентльмен той, хто поводиться так, як джентльмен повинен поводитися. Отже, в тому розумінні Едвард більший джентльмен, ніж Джон”. Ті люди мали добрі наміри. Звичайно, бути благородним, ввічливим і хоробрим багато краще, ніж володіти гербом. Але це ж не те саме. Гірше того, не всі з цим погодяться. Назвавши людину “джентльменом” у цьому новому, облагородженому розумінні, ми, фактично, не подаємо жодних відомостей про неї, а тільки схвально висловлюємося про неї; заперечування ж, що вона “джентльмен”, стає просто засобом образи. Коли слово перестає бути описом і стає просто похвалою, то воно вже не подає фактів про предмет, а говорить тільки про ставлення промовця до предмета. “Смачна страва, це тільки страва, яка подобається промовцеві. Слово “джентльмен”, одухотворене й облагороджене із свого старого, грубого, об’єктивного значення, вказує тільки на людину, яка подобається промовцеві. В результаті, тепер слово “джентльмен” стало некорисним. У нас було вже багато слів для висловлювання схвалення, тому в тім слові
не було потреби; але з другого боку, якщо хтось, скажімо, в історичному творі, бажає використати його в попередньому значенні, то він вже не зможе зробити цього
без пояснень. Воно вже некорисне для цієї мети. Continue reading →

Запізнюватися чи не запізнюватися…

Знаю, що іноземці “з заходу” часто піджартовують з українців – “у Вас є два часи – до обіду і після обіду”. Жарти жартами, але ставлення до часу в українців дійсно дещо інше, ніж, скажімо, в більшості німців чи американців. А чи потрібно його змінювати? Питання філософське. Натомість, тим, хто хоче приходити вчасно, але поки що не може, я дам кілька порад. Хто зна, може стануть у нагоді :) Continue reading →

Хабар. Давати чи не давати?

Це було років так 5 тому… Однієї неділі я взявся навчати церкву про хабар. Метод підготовки проповіді був доволі простий – я просто познаходив всі біблійні вірші зі словом хабар (таких не було багато) і підготував на них проповідь-коментар.

О, пам’ятаю, після моєї проповіді всі неначе проснулися! Як тільки служіння закінчилося, всі водночас почали говорити, що вони думають про цю тему. Думки були дуже різні, і всі висловлювалися досить емоційно. Всі мали що сказати. Continue reading →

Сергій ЧЕПАРА

Кілька днів тому розклеював оголошення “винайму квартиру” – допомагаю другу-маклеру знайти квартири. Коли наклеював на одну з дошок на Сихові, підійшла перехожа жіночка, років 45, і з гнівом накинулася на мене: “Та як Ви можете це клеїти! Ви знаєте, як вони три шкури деруть!” і почала зривати оголошення… про кредит від якогось банку… Пані просто подумала, що їх наклеїв я. Здогадуюся, що вона мала певний негативний досвід щодо кредиту. Я намагався пояснити, що не маю жодного стосунку до кредитів, але жінка вже швидко пішла геть.

Але я подумав, що якщо кредити (і алкогось, наприклад) руйнують життя багатьох людей  – християнину варто триматися від того якнайдалі. Так, я знаю західну філософію “вибір-відповідальність”, мовляв, ніхто ж не заставляє людей брати кредит, ніхто не заставляє напиватися, потім бити дружину чи пропивати майно… Але такий бізнес – це використання слабкостей людей. Я знаю, що в сотнях сіл Західної України тисячі або десятки тисяч чоловіків, випиваючи, тиняються без роботи… Continue reading →

1. Попри те що в цілому я трохи більше сипматизую опозиції, ніж владі, я все таки гадаю, що сьогоднішні події не можна розглядати виключно як війну народу з владою чи влади з народом. В Україні живуть багатьо мільйнів людей, які підтримують цей рижим. Часто це люди, які не маєть жодного прямого стосунку до Президента, Прем’єра чи олігархів, а середні робітники, службовці, студенти різних міст України. Хто вони, чому так думають, що їх мотивує – це важливі запитання, але відповіді на них не змінять факту існування сильної підтримки партії влади на півдні і сході країни.

2. Сьогоднішні події це не війна добра і зла. Опозиція не є абсолютним добром, влада – абсолютним злом. Можливо, лідери опозиції дещо демократичніші чи дещо ліберальніші, але і ті, і інші зіпсовані гріхом. Хтось зіпсований більше, хтось менше, але я не думаю, що Бог на боці однієї сторін. Я думаю, що Бог на Своєму боці, а кожна людина може або перейти на бік Бога (через віру в Ісуса Христа) або не перейти. Бог не підтримує жодні політичні партії, а просто засуджує гріх всіх людей, незалежно від того, демократи вони чи республіканці, ліберали чи консерватори, націоналісти чи комуністи. Я маю деякі політичні симпатії (поважаю деяких політиків та громадських діячів), але добре знаю, що жоден з них не є і не може бути спасителем України – ні в політичному, ні в духовному сенсі. Я хочу бачити Президентом України мудрого і поміркованого чоловіка, який має достатньо зрілості і досвіду, щоб керувати 47-ма мільйонами громадян. Але я знаю, що навіть якщо Президентом стане найкращий (в чому глибоко сумніваюся) – навіть він не буде повністю вільний від марнослав’я, зажерливості чи інших моральних вад. Continue reading →

Алексей КОЛОМИЙЦЕВ

В связи с событиями, развивающимися в последние дни в Украине, мне и другим пастырям церкви часто приходится сталкиваться с вопросом: как христианам вести себя в подобных обстоятельствах? Это нелегкий вопрос. Прежде всего, сложно давать какие-то советы и рекомендации, не переживая этих обстоятельств лично, не присутствуя там непосредственно, а значит и не понимая их до конца? Поэтому, говоря на эту тему, я хочу быть максимально осторожным.
Вместе с тем, мы ясно знаем, что Писание не оставляет верующих людей блуждать во тьме, в какие бы обстоятельства они ни попадали. Освещая различные сферы жизни, Библия достаточно много говорит и об этом сложном вопросе. Впрочем, стоит оговориться, что столь щепетильная тема требует от каждого из нас смиренного подхода с признанием собственных ограничений. Мы не должны брать на себя право осуждать кого-либо, но позволить Слову пролить свет, осветив и эту сферу жизни пораженного грехом мира. Именно этим желанием движимо мое сердце, когда я пишу эти строки.

Исследуя Священное Писание, мы находим несколько принципиальных граней ответственности христиан перед обществом. Эта ответственность лежит на нас не только во дни общественно-политических кризисов, но в такие времена ее понимание особенно важно. Итак, что делать христианам во время революции:

1. Молиться

Прежде всего, христианам нужно молиться. В этом наше основное призвание. Молитва – основное орудие верующих людей, изменяющее мир. Несмотря на то, что многие современные христиане относятся к молитве с пренебрежением, молитва это наибольшее, что мы можем сделать. Как верующие люди, мы знаем Бога. Через Иисуса Христа мы действительно имеем доступ к Нему, к Его престолу благодати (Евр. 4:15-16). Писание говорит, что Бог реальный Владыка вселенной. Он силен управлять империями (Ис. 45:1-5), смирять царей (Дан. 4 гл.), и направлять сердца правителей по Своей воле (Пр. 21:1). Верующие люди это те, кто верит, что Бог живой, что Он близко, что Он может вмешиваться в ход истории. Вот почему Писание повелевает молиться о стране и ее правителях (1 Тим. 2:1-2). Библия говорит: «Много может усиленная молитва праведного» (Иак. 5:16). Таким образом, молитва праведников, верующих, спасенных людей – наибольшее, в чем нуждается сегодняшний беспокойный мир. Нужно признать, что в большинстве своем верующие люди чаще всего мало отличаются прилежностью в этом служении. Иногда совершая «показательные» молитвы, рекламируемые по всему миру, христиане плохо знают молитву в «тайной комнате», молитву борения, молитву предстояния за народ. Но ведь именно в такой молитве и нуждается общество в беспокойные времена. Continue reading →

За порадою Брюса Вілкінсона прочитав псалом 77. Роздумував над ним. Автор описує той час, коли народ ізраїльський блукав пустинею.

Для себе звернув увагу на кілька моментів. Автор хоче розповідати про Божі чуда, які Він учинив – щоб про це знали нащадки; щоб нащадки вміли класти надію на Бога; ізраїльтяни у минулому забули чуда Божі.

Бог провів Ізраїль через море, але вони після того все одно грішили. Ізраїльтяни своїми очима бачили чудо розходження вод, але потім запитували: “Чи Бог зможе в пустині трапезу зготовити?”. Іншими словами, вони  добре знали про всемогутність Божу, бо самі переконалися у ній, але коли прийшли чергові випробування, вони знову сумнівалися що Бог всемогутній. “…бо не вірували вони в Бога, і на спасіння Його не надіялись” – звісно, ізраїльтяни вірили в існування Бога, але вони не вірили у певні Його риси – бажання і здатність забезпечити свій народ. Тобто вони не вірили у такого Бога, який дійсно існує, а вірили якогось слабкого Бога, нездатного до чудес. Бог потім їм манну посилав і м’ясо, але до ізраїльтян якось не особливо дійшло. Continue reading →

Сергій ЧЕПАРА

Філологи кажуть, що раніше слово “брехня” використовувалося виключно для собачого гавкоту. Чомусь “брехати” з часом стало означати “обманювати”, “казати неправду”.

“Ваш батько диявол, і пожадливості батька свого ви виконувати хочете. Він був душогуб споконвіку, і в правді не встояв, бо правди нема в нім. Як говорить неправду, то говорить зо свого, бо він неправдомовець і батько неправді. “ – ці слова, записані в Євангелії від Івана Ісус сказав у I столітті, але я гадаю, що з тих часів вони стали ще актуальніші. Найкращий і найдієвіший спосіб зруйнувати будь-який устрій, чи то держави, чи міста, чи сім’ї – навчити людей обманювати. Неправда як стиль життя, як рідна мова, ближча за ту, якою мати співала колискових пісень. Continue reading →

Сергій ЧЕПАРА

Як би я не старався, не потраплю в першу тисячу тих, хто вже висловлювався стосовно християнства та влади: все, або майже все, вже давно сказано до мене. Але для мене ця тема не лише богословська, а й практична: за останні 12 місяців мій інтерес до громадського і політичного життя країни значно зріс, чого не було вже років шість перед тим. Недавно я помітив одну закономірність у серці своєму – чим більше я цікавлюся владою та політикою тим менше я любою людей у політиці, і тим менше я хочу молитися за людей при владі. Continue reading →