Протестанти Львова читали Біблію в центрі міста

Сьогодні в центрі Львова зібралося кілька десятків християн – Біблію почитати. Ми теж там були.

Чи потрібна освіта християнам? Ольга Кондюк

Оксфорд заснували люди, які вірили в Бога

Оксфорд заснували люди, які вірили в Бога

Колись церкви народили на світ такі навчальні заклади як Оксфорд і Кембридж. Спочатку це були богословські школи, але потім кількість навчальних кафедр збільшилась. В Україні Київське і Острозьке братства організували школи, які тепер діють як Києво-Могилянська академія, і Острозька академія. Зараз в церкві процвітає невігластво, яке возвеличується як духовна чеснота. На превеликий жаль, церковне лідерство і середовище не спонукає молодь до освіти, а часто навіть відмовляє, особливо якщо мова йде про богослов’я. Часто відмова здобувати знання і розбиратись у чомусь має вигляд особливої духовності, смирення і довіри Богу. Для цього навіть підібрані певні тексти.

Continue reading

Третя річниця

Фото з інтернету

Фото з інтернету

Дочитую зараз Сергія Плохія “Браму Європи”. Це така книжка – огляд історії України, написаної українцем в Америці. Там цікаво так написано про українську революцію 1917-18 років: “Українці добре вміли повставати проти влади, але взагалі не вміли її будувати”. Історія продовжується. Ми вміємо скидати диктаторів, але часто не думаємо, а що далі.

Віруючі часто пишуть – треба надіятися на Бога. Без сумніву, це правильне кліше. Але є справи суто політичні, а є суто духовні. Все взаєзв’язано, і Божі істини універсальні. Але інколи дуже корисно прояснити ситуацію – Україна не може встати з колін не тому, що вона “не перед тим богом на колінах стоїть” абощо, а тому, що більшості українцям бракує чіткого розуміння, як функціонує демократія. А функціонує вона так: відповідальне суспільство раз на 4-5 років обирає відповідальну владу. В періоді між виборами громада контролює владу (а не поливає брудом безперестанку), і всіляко долучаєтсья до управління країною, містом, селом. Кожен на своєму місці робить правильно, а беззаконня засуджується. Continue reading

Дружити з Росією

Україна і Росія. Дружба чи ненависть?

Україна і Росія. Дружба чи ненависть?

Чув, що Путін вже хоче дружити з Україною і українцями.

То ми “малороси”, то української мови не існує, то у Другій Світовій війні ми не брали участь, або не з того боку брали… Тепер дружити.

Але Путін Путіним. Я не розумію українців (і росіян) які почали поширювати щось на кшталт “Ми, українці і росіяни – завжди будемо братами”. По-перше, нашими братами-слов’янами є і поляки, і чехи, і словаки. А по-друге, брати-росіяни, віддайте вкрадений Крим і заберіть танки, БТРи, міномети, ракетниці і тисячі найманців та агентів ФСБ з Донбасу і тоді ми, можливо, будемо братами. А ще перестаньте цинічно поливати брудом Україну по всіх всеросійських каналах. Continue reading

Стив Маквей. Земля благодати

Як практично діє благодать в життя християнина? Які уроки нам треба взяти з історії про Ісуса Навина? Чи є різниця між гріховною природою і гріхом у людині? Яку перемогу дав нам Христос? Наскільки біблійними є християнські кліше Що зробив би Ісус? і Бог на першому місці? Що мотивує християнина грішити? Чи правильно просити благословення?

Книга “Земля благодаті” Стіва Маквея (Grace Land, Steve McVey) є  способом по-новому глянути на свої стосунки з Богом і на розуміння прктичного освячення. Основна думка книги – християни часто погоджуються, що спасіння дається через віру без діл, але гадають, що для практичного освячення потрібні титанічні зусилля. Проте, на думку автора, всім християнам необхідно навчатися одночасно відпочивати у Бозі та трудитися. Книга розглядає складні питання антропології (природи людини) та хамартіології (природа і наслідки гріха).

Про пізнання Бога

hd-nature-wallpapersСергій ЧЕПАРА

Часто у християнстві кажуть, що люди не готові служити. Мовляв, прийти на служіння ще так, але брати в чомусь участь, брати на себе відповідальність готовий не кожен. А в мене зараз протилежні спостереження – багато християн готові служити. Хочуть бути задіяними, хочуть щось робити. Але про що я думаю, і що мене дуже хвилює – християни в побуті вкрай рідко спілкуються про духовні теми. Не часто обговорюють біблійні вірші, не часто діляться своїми духовними переживаннями. Чому так? На мій погляд тому, що християнство стає надто соціальним – для людей християнство вже не Сам Христос, а відвідування церкви, служіння, спілкування з віруючими. Християнство стає субкультурою, тобто закритим соціумом з своїм міні-набором слів і звичок. В неділю ми йдемо туди і туди, робимо те і те. Ми відгороджуємося від світу, але по-суті не тому, що не хочемо слідувати за цінностями, цілями і мотивами світу, а тому що світ розуміємо як субкультуру, відмінну нашій. “Віруючі не курять і не п’ють”. Але хіба це головне? Хіба суть в тому що б не пити? Хіба 1000 сторінок Біблії все зводять до цього? Христос поступово йде з нашого серця, його замінюють релігійні кліше “слава Богу, “Бог знає”, “Ісус спасає” і “треба молитися”. Я не хочу сказати, що кожен коли щось таке говорить, нічого не вкладає туди, але тенденція є, і я бачу її і в собі. Continue reading

Повага як основа будь-яких нормальних стосунків

Останні кілька років спостерігав за людськими стосунками і прийшов до цікавого спостереження: повага однієї людини до іншої є необхідністю будь-яких нормальних стосунків. Власне, всі людські стосунки варто розділити на три категорії:

  • обидві сторони поважають одна одну – найкращий варіант;
  • одна зі сторін поважає іншу сторону – хороший варіант;
  • ніхто нікого не поважає – жахливий варіант. Continue reading

256-ий раз про неголовне. Що я вірю щодо дару мов і чому це важливо

Сергій ЧЕПАРА

«Ніхто нікого ніколи ні в чому не переконає» – такий висновок я зробив, прочитавши добрий десяток книг з історії християнства і церкви. За всю довжелезну історію християнства мені відомий лише один приклад, коли два великі служителі церкви, які мали суперечку, зустрілися, щоб обговорити догматичні питання, і після зустрічі один з них змінив своє думку. Це було раннє середньовіччя, ці служителі були сивочолі дідусі, і кожен з них був поважною в церквах особою… У всіх інших випадках подібні зустрічі завершуються тим, що кожен ще більше переконується у своїй правоті і ще активніше готовий захищати те, у що вірить, і що практикує.

Тому я лише вирішив написати про те, у що вірю я, і чому я у це вірю. Звісно, мені буде приємно, коли це на когось вплине, але такі впливи за ціль я перед собою не ставлю. Continue reading