Або чи дійсно нечинним є Старий Завіт?

Доволі багато християн (у різних церках та конфесіях) гадають, що якщо є два Завіти – Новий і Старий – то Старий нечинний, лише Новий. Відповідно – беремо книжку “Новий Завіт”, читаємо, виконуємо. Ну а Старий, він ж “старий”, нечинний, застарілий, його можна читати для ознайомлення, як історію з минулого.

Інші навпаки будуть наполягати на тому, що все писання Богом натхнено, тому виконувати треба все. Обидва підходи є правильними до певної міри, але в той же час неправильними.

Почнімо з того, що нам зараз йдеться саме про книги Старого Завіту (39) і книги Нового Завіту (27). Зрозуміло, що вони є однаково богонатхнені від Буття до Одкровення. Але дуже хибним є бачення, що всі книги Біблії є інструкцією до виконання. Власне, більшість з них взагалі не є.

Старий Завіт від Буття 12 і до кінця описує стосунки Бога з Ізраїлем (Авраамом, Ісаком та Яковом-Ізраїлем та всіма їхніми нащадками). Старий Завіт відносно мало говорить про ставлення Бога до поган, хоча такі книги як Буття, Ісаї, Йони та деякі інші містять певну інформацію. Старий Завіт (як книга!) це і збірка поезії – Пісня Пісень (про інтимне життя), Псалми, Приповідки. Вони містять універсальні Божі принципи, які актуальні завжди і для всіх – євреїв, поган, християн. Історичні книги розповідають про історію Ізраїля (царів Саула, Давида, Соломона) та двох розділених царств – Ізраїля на Півночі та Юди на Півдні, їхніх царів. СЗ також містить певну апокаліптику – вчення про майбутнє, зокрема книга Даниїла говорить про поганські царства – Асирію, Вавілон, Мідіє-Персію, Рим.
Новий Завіт це книга які містить 4 Єванглії (більша частина стосується життя і науки Ісуса Христа, що мало місце “технічно” у епоху Старого Завіту), Дії (майже все – епоха церкви та унікальна дія Святого Духа), послання Павла, Петра, Івана, Якова, Юди. Одкрованне остання книга, вона про майбутнє.

Отож, що нам виконувати?
Технічно християнин не під Законом (маємо тут на увазі Закон Мойсея, 613 заповідей), але Божий характер відобразився в багатьох морально-етичних правилах та принципах, багато з яких були повторені в НЗ (як книзі, так і епосі). Найбільш близькими до поняття “інструкції” можна назвати послання, зокрема Павла. Зрозуміло, що треба брати до уваги історико-культурний контекст, але і бачити і універсальні транскультурні істини. В той же час наука про шлюб починається в Бутті (Адам і Єва) – бо шлюб це інституція значно старіша і за Ізраїль, і за Церкву. Тому вчення про шлюб завжди актуальне у всі епохи.
Ми живемо в епоху церкви. Церква повинна шанувати весь текст Святого Писання. Але варто правильно розуміти роль кожної книги у нашому житті. Сподіваюся, цей невеличкий пост був корисним для Вас.

Сергій Чепара

Хочу поділитися тим, чого ми навчилися разом з Юлею Савич за 14 років спільного життя і що практикуємо в нашому шлюбі щоб робити його міцнішим.

1. Не соромтеся кликати в гості наставників (зрілу сім‘ю) якщо тривалий період не можете дійти згоди по якомусь питанню
2. Готуйте їсти разом, а потім прибирайте посуд разом
3. Щотижня ходіть на побачення (знайдіть для цього няню)
4. Кладіть дітей спати раніше щоб побути разом
5. Лягайте спати разом (в одне ліжко)
6. Споживайте їжу разом відклавши телефони в сторону
7. Моліться разом (і поодинці) один за одного
8. Записуйте свої справи та зустрічі в гугл-календар, при цьому поширивши його один одному
9. Робіть один одному невеликі сюрпризи
10. Багато спілкуйтеся і не грайте в мовчанку. Цікавтеся в першу чергу думкою один одного з різних питань. Говоріть відверто про те, що вас засмутило, образило чи було неприємним в поведінці чи словах іншого (не носіть образи)

Крихітна замітка

У християнстві існує думка, що учень – це не просто віруюча, спасенна людина, а це вірний послідовний християнин, який робить те і се.

Я розумію, звідки це взялося. Християнству дійсно бракує посвячених людей. Але це не привід змінювати сотеріологію.

Кожен християнин є учнем. Кожен.

Наведу приклад. Коли я вчився у школі, зі мною вчилися кілька дуже слабких учнів. Навіть називати їхні імена потреби нема. Але все, що вони робили, це лузгали насіння, жартували, прогулювали уроки, дуріли та билися з іншиим хлопцями і т.д. Можна сказати, майже не вчилися.

Але. Таки трохи вчилися. Вони не прогуляли всіх уроків. Вони навчилися читати і писати. Вони трохи знали географію, історію. Мали якесь поняття з біології, хімії і фізики. Вони були бешкетниками і прогульниками, але все таки учнями. Поганими, нестаранними – але учнями.

И снова о тату. Думал, что этот вопрос уже давно решен, однако вновь и вновь вижу посты в фейсбучной ленте, осуждающие современную практику тату на основании Лев. 19:28, “Ради умершего не делайте нарезов на теле вашем и не накалывайте на себе письмен. Я Господь”.

Сразу отмечу, что 1) лично у меня нет ни одного тату, 2) я не собираюсь делать тату, 3) я никому не рекомендую и не призываю делать тату, 4) лично не вижу никаких причин делать тату с декоративным рисунком, орнаментом, и даже с христианской символикой, хотя и не считаю это, само по себе, неким грехом, 5) я осознаю, что далеко не всем, по состоянию здоровья и кошелька, и по культурно-церковному контексту, можно и нужно делать тату, 6) я естественно осознаю, что тату с языческой символикой, или политической, никакого отношения к Христианству не имеет, и как христианин и пастор, я понимаю обеспокоенность братьев и сестер по данному вопросу.

Итак, вкратце сказав все это, я постараюсь теперь кратко ответить на один вопрос, «Можно ли использовать текст Лев. 19:28 в качестве основания для осуждения современной практики тату?».
Еще раз подчеркиваю, что мой обзор касается исключительно рассмотрения этого текста в его непосредственном историко-культурном контексте.

Практика показывает, что ссылаясь на Лев. 19:28, мы зачастую не знаем даже непосредственный контекст этого стиха, а именно, предшествующий текст Лев. 19:27, “Не стригите головы вашей кругом, и не порти края бороды твоей”.

Переглядаю український серіал 1997 року “Роксолана”, де у головній ролі Ольга Сумська. Фільм знятий простенько, бюджетненько, але тим не менше, дивитися цікаво.

Турки захопили Настю Лісовську у неволю. Вона сподобалася султану Сулейману Пишному, він хоче взяти її за жінку. Він то може і не хотів би саме за жінку, але роксолана (русинка) Настя не допускає будь-якої близькості, посилаючись на Коран. Султан має честь і ламати Коран не хоче. Настя / Роксолана відрікатися від віри в Христа не хоче, хранитель Корану і надія османів відерктися від віри Мухамеда в принципі не може. Патова ситуація – вона не може стати його дружиною через свою віру, він не може і не хоче взяти її силою через свою віру.

Все, що треба зробити – прийняти іслам. Процедура доволі проста – сказати публічно фразу “Нема Бога, крім Аллаха, і Мухаммед— по­сланець Аллаха” або “Визнаю, що нема Бога, окрім Бога, і Мухаммед – пророк Його”. Ця форма називається шахада, або таухід, що означає “свідчення”. Промовляючи ці слова, му­сульманин ніби засвідчує визнання принципу монотеїзму. Потрійне проголошення шахади перед духовною особою є ритуалом навернення до ісламу. Шахада входить до бага­тьох молитв.

Наскільки розумію, нікому нема діла до того, щиро Ви неверталися чи не дуже. Власне, питання не стоїть у вірі як такій, а в причасності до релігії. Це ніби вступ в клуб.

Геть не так з християнством. Звісно, можна визнати Христа як Спасителя тими чи іншими словами, наприклад “Вірую в єдиного Бога…” (давній християнський символі віри) або “Ісус Христос – мій Господь і Спаситель” або ще якось.

Але ніяка фраза, та й узагалі ніщо не робить людину християнином. Річ у тім, що християнином не роблять ані слова, ані діла, ані відвідування богослужіння, ані молитва, ані читання Біблії. Взагалі нічого. Тільки віра в Христа.

А віра – це тайна. Це реакція на надприродню і незвичайну дію Святого Духа Божого, який свідчить про Христа. Свідчить Він всім, напевно, але всім по-різному. Людина не може просто взяти та й стати християнином/християнкою. Вона не може народитися згори за власним бажанням.

В той же час Бог працює з тими, кому є до цього інтерес. Бог не просто безумовно дає віру одним, а іншим не дає. Так було би несправедливо, адже неминучим наслідком цього є те, що Бог створив одних на Небо, інших на пекло (адже умова на спасіння одна – віра в Христа, а цю віру нібито роздає Бог як хоче). Бог хоче спасіння всіх людей, тому що Він добрий. Христос помер за всіх, Його смерть покриє будь-яку кількість будь-яких гріхів. Гіпотетично, якщо завтра повірить мільйон чи мільярд – смерть Христа одразу і негайно зарахується їм усім як оправдання через їхню віру.

Тому буддист, конфуціанець, синтоїст чи “культурний християнин” не може просто так взяти і стати християнином. Бо християнство це не якийсь клуб, куди можна прийти. Звісно, з тих чи інших причин можна обманювати себе чи інших, що ти христянин. Себе – коли не знаєш Бога, але і не знаєш, що не знаєш. Інших – коли “вірити” просто вигідно, щоб мати певні преференції від християн.

Можливо, Вам таки здалося, що християнство і іслам все ж таки віра, нехай різна, але одного широкого типу. Запевняю Вас, що ні. Християнство саме тому і унікальне, що будь-яка поверхнева релігійність не має значення, будь-яке добровільне прийняття християнства це не прийняття Христа. Бо щоб прийняти Христа треба відмовитися від будь-якої релігії! Треба раз і назавжди розпрощатися з думкою, що ми можемо будь-що зробити для нашого спасіння. Ані членство в “християнському клубі”, ані щось інше, це не членство в Тілі Христа. А воно – через віру.

Тепер до серіалу. Героїня Настя-Роксолана, яку грає Ольга Сумська, доволі недвозначно визнає Христа як свого Спасителя. Так, вона молиться Марії (бо так навчена змалечку батьком-священником і середовищем), але вона кілька разів чітко говорить “Він помер за мене”. Просто наслідує культуру? Гадаю, що ні.

Але, з іншого боку, коли народжується син Селім ІІ, вона … його хрестить таємно. Для чого? Хрещення у православній традиції це обіцянка Богу виховати дитя у християнстві, православ’ї. Якщо ж сама Настя прийняла іслам (швидше за все, аби бути дружиною падишаха), і син її буде мусульманином – то до чого водне хрещення? Як воно йому допоможе? Зробить пропуск на Небо?

Словом, не приймайте християнство. Краще повірте, що Ісус Христос це Син Божий, Месія, який помер за всі Ваші гріхи. Прийміть Христа. Християнство можете не приймати.

Дивенні часи – на наших очах формуються нові християнські вірування. Ось одне з нових: Виявляється, що якщо євангельські християни стануть депутатами, то вони щось почнуть робити доброго для міста, для людей, для Бога, для поширення Царства Божого.

Нісенітниця. Бо правда в тому, що якщо вони цього не робили раніше – то депутатство піде їм і їх громаді лише на шкоду. Або ще таке: якщо до політичної партії долучаються як кандидати члени баптистських, п’ятидесятницьких чи харизматичних церков, то ці партії одразу стають просімейними, прохристиянськими і однозначно вартними до обрання. Ну а це вже, пробачте, дурість. Живий і проактивний християнин може вплинути (і то ймовірно і то в майбутньому) на своє найближче партійне оточення і то чисто теоретично.

А ще ці віруючі у свої нові доктрини не беруть до уваги, хто там більшість на верху різної партійної висоти, і який шлейф за ними тягнеться. Віряни з ЄХБ, ХВЄ й інші їм (партіям) потрібні – а куди правду діти – задля збільшення лояльного електорату з наївного та інтелектуально не перевантаженого церковного середовища, для якого наявність «свого» одразу приваблює, а ще відбілює і «освячує» всю партію.

Чи ще така «віра»: партія, до якої належить той і той, святіша і чистіша, як партія до якої пішов інший. Глобально в українському політикумі немає декількох справжніх партій, як у демократично розвинених країнах. Ті наші 120 чи й більше постійно реінкарнуються з новими іменами і вивісками, але залишаються здебільш ідеологічно імпотентними, як і ті, що були до них і будуть після. А ті, які мають обриси ідейних партій, наповнені нерідко глибоко безідейними людьми, для яких їхній приватний зиск – це вся і ідеологія і релігія, неважливо у який бік хто хреститься. А тому, ймовірно, крім перемальованих комуністів і відверто бізнесових, немає великого значення у якій хто партії. І час – хороший суддя: через чотири роки повернемося до підсумків.

За кого голосувати? Лише за ті команди на місцях, яких ви хоч якось безпосередньо знаєте, розумієте, цінності яких теоретично можете спрогнозувати. Цікавтесь не лише тим, що обіцяють, пам’ятаючи народну приказку «Обіцянка – цяцянка, а дурню радість», але й тим, що ті люди вже робили не лише як депутати, а як громадяни. Бо лише кандидати, відомі турботою про спільну користь, варті якнайпильнішої уваги.

(з фейсбуку)

Дуже-дуже багато з моїх євангельських знайомих (близьких і не дуже), а також євангельські «френди» з ФБ (з якими вже багато років знайомі і «френдуємо» в соцмережі) балотуються в депутати від різних, діаметрально протилежних за ідеологією партій. «Собор» на днях повідомив, що не менше 1000 євангельських християн по всій Україні балотується в депутати. Хоча я вважаю, що їх кількість набагато більша, — щонайменше 1500 євангельських. Ось поіменний список партій (з моїх спостережень), інтереси яких представлені євангельськими християнами на перегонах в кінці жовтня цього року (якщо євангельські балотуються ще від якихось партій, буду вдячний, якщо дасте знати):

• Слуга народу
• Опозиційна платформа – За життя
• Європейська Солідарність
• Батьківщина
• За майбутнє
• Радикальна партія Ляшка
• УДАР
• Наш край
• ВО “Свобода”
• Партія Шарія
• Сила і честь
• Голос
• Перемога Пальчевського
• ПроПозиція
• Успішна Україна
• Наш край
• Рідне Закарпаття

Що мене найбільше турбує (в Рівному зокрема)? Мене дуже турбує те, що більшість партій і євангельських християн, церковних служителів (за окремим виключенням, спостерігайте самі) користуються риторикою “вони” (це ті, кого “ми” вважаємо ворогами Бога, Церкви, України, суспільства, цінностей тощо; хоча, можливо, насправді “вони” “нам” і не вороги) та “ми” (це ті, хто глибоко вірить у те, що якщо “ми” отримаємо владу, ми встановимо божественний порядок в селі, в місті, в районі, в області, в державі, а вже потім, можливо, і по всій Європі аж до Танзанії).

Вони – брехуни, ми – чесні.
Вони – бажають зла країні, ми – бажаємо виключно добра.
Вони – йдуть грабувати, ми – йдемо спасати.
Вони – тільки говорять, ми – тільки працюємо.
Вони – нечестивці, ми – християни.
Вони – за війну, ми – за мир.
Вони – старе мислення, ми – нове мислення.
Вони – наймити, ми – господарі.
Вони – дилетанти, ми – професіонали.
І так далі… вони… ми… вони… ми…

Як членам євангельських церков робити політичний вибір, коли так безпрецедентно в цьому році через церковних служителів політичні гасла та обіцянки вриваються в помісні церкви, звучать з кафедр, в проповіді, в виховних бесідах “щодо єдиної політичної правди” і “якщо ти проти нас, дивись, щоб не похулив Духа Святого”?

Я аж ніяк не хочу сказати, що всі поголовно 1500 євангельських християн хочуть влади. Але разом з тим, хочу закликати всіх євангельських християн, що балотуються, уважно прочитати наступне від Генрі Нувена. Це НЕ проти Церкви, НЕ проти місії Церкви, НЕ проти місії Бога, НЕ проти християнства. Це проти спокуси явити Божу любов владною силою, “женучи нечисть” невідомо звідки і невідомо куди… Все інше – краще за Нувена сказати не можу.
Тому думаймо… ніяка влада не замінить звістку про Надію у Христі та божественну любов Церкви до грішника, до нечестивця, до ЛГБТ, до корупціонера, до їх спасіння душі…
І в той час, як ми так хочемо вигнати нечестивця, будьмо уважними, щоб Христос не пішов за ним, шукати його – одну вівцю, «полишивши» нас – 99 політичних праведників «при владі»… Нагадаю, це не проти Церкви, не проти християнства… Хоча вже втомився пояснювати… Шануймося

Тарас Дятлик
(з фейсбуку)

Все вы знаете о том, что третьим искушением Иисуса было искушение власти. «Я дам тебе все царства мира и славу их», — говорил дьявол Иисусу. Когда я задумываюсь о том, в чем причина отхода стольких людей от церкви за последние десятилетия во Франции, Германии и Голландии, Канаде и Америке, мне невольно приходит на ум слово «власть». Беда христианства в том, что христианские руководители постоянно поддавались искушению власти — политической, военной, экономической или духовной — хотя выступали от имени Иисуса, Который не держался за Свою божественную власть, но уничижился и уподобился нам. Сильнейшее искушение — понимать власть как удачный способ проповеди Евангелия. Мы постоянно слышим (и сами говорим) о том, что власть — если используется для служения Богу и ближним — благо. Такое понимание лежало в основе крестовых походов, инквизиции, порабощения индейцев, стремления к влиятельному положению, возникновения дворцов епископов, дивных соборов и роскошных семинарий… Всякий раз в момент кризиса в истории церкви, будь то великий раскол XI века, реформация XVI века или беспредельная секуляризация в XX столетии, основная причина разлада, как мы видим, — власть тех, что называют себя последователями избравшего бедность и отказавшегося от власти Иисуса.Что делает искушение власти столь неодолимым? Быть может, власть предлагает удачную замену любви? Легче быть Богом, нежели любить Бога; легче править людьми, нежели любить их; легче обладать жизнью, нежели любить жизнь. Иисус спрашивает: «Любишь ли ты Меня?» А мы спрашиваем: «Можно нам сесть у Тебя по правую руку и по левую в Царстве Твоем?» С той поры, как змей сказал: «В день, в который вы вкусите плодов этого дерева, откроются глаза ваши, и вы будете как боги, знающие добро и зло» (Быт. 3:5), для нас остается искушение подменять любовь властью. Иисус пережил это искушение, пройдя путем высшего страдания от пустыни к кресту. Долгая мучительная история Церкви есть история людей, вновь и вновь испытывающих искушение предпочесть власть и руководство любви, кресту и послушанию. Те, кто до конца преодолели это искушение и тем самым подают нам надежду, являются подлинными святыми. Одно для меня очевидно: искушение власти сильнее, когда нет истинной близости к Богу. Во многих случаях христианскими руководителями являются те, кто не знают, как установить здоровые, близкие отношения с людьми, и предпочитают власть над ними. \\ Генри Нувен. «Во имя Иисуса. Размышления о христианском руководстве»

Розмірковую на тему Віра і розум/знання.
Про це вже писали і говорили давним давно, тема не нова, а стара-престара.

Але все ж таки.
Людині властиво покладатися на щось або на когось. На владу, на гроші, на себе, на розум, на зв’язки, на зброю, на знання, на досвід, на друзів, на родичів, на сусідів, на … Список довгий.

Бог закликає нас користуватися розумом, але покладатися саме на Нього.
Віра і розум. Часто чуємо, що вони доповнюють одне одного. Безперечно, тут є доля істини. Але є і аспект, коли розум воює проти віри.
Наведу приклад.

Людині розумній властиво покладатися на розум. Вона прагне пояснити все саме розумом.
Якщо віруюча людина розумна – вона прагне пізнавати Творця і світ навколо, осмислювати дійсність.

Але намагання осмислити дійсніть інколи тяжіє до “запхати Бога в коробочку”. Але Бог за визначенням позакоробкова сутність, Його ніхто і ніщо не може кудись помістити. Навіть категоризувати Бога дуже важко, бо він унікальний у своєму роді, Він Дух, який існує поза часом і простором. Збагнути розумом Його неможливо. Continue reading →

Думки, навіяни курсом “Наука повсякденного мислення” від “Прометеус”

Багато християн роблять великий наголос на тому, що християнин має діяти правильно і зріло незалежно від обставин. Мовляв, скаржитися на обставини було б неправильно, це просто виправдовувати свої гріхи.

Хоча в цілому я погоджуюся з загальною думкою, все таки треба мати на увазі, що обставини суттєво впливають на наші життєві вибори.

У школі я навчався у класі, де було близько 20 учнів. З того часу, як я закінчив школу, пройшло 17 років. Мої однокласники вже стали лікарями, поліціянтами, медсестрами, служителями церкви, працівниками залізниці і держслужбовцями. Але деякі, на жаль, зловживають алкоголем та не мають стабільної роботи. Continue reading →

Новий Завіт перекладу Ю.Л.Попченка

Дорогі друзі! Чудова новина!

Довгоочікуваний момент настав! Новий Завіт перекладу Ю.Л.Попченка надруковано і через декілька днів наклад буде доставлено з типографії. А зараз можна оформити ПОПЕРЕДНЄ ЗАМОВЛЕННЯ. Для цього заповніть АНКЕТУ

Увага!
У зв’язку з збройною агресією Росії проти України Новий Завіт поширюється БЕЗКОШТОВНО! В першу чергу надається перевага внутрішньо-переміщеним особам.
Сконтактуйте зі мною через гугл форму, телефон або електронну пошту serhii.chepara(гав)gmail.com.

Новий Завіт – середнього формату (розмір текстового блоку – 142 мм х 210 мм), з твердою палітуркою, із золотим тисненням. 368 с. Вага 440 г.

Переклад уривків Святого Писання Ю.Л.Попченка
Continue reading →