За кого голосувати адекватним людям?

За кого голосувати?

За кого голосувати?

Мене часто звинувачують в тому, що я пишу багато загальних/абстрактних/розмитих ідей про політику і вибори, але рідко говорю чітко. Так може здатися на перший погляд. Але від загального до конкретного один крок.

Отже, кілька простих принципів і переходимо до прізвищ.
1. Голосувати треба. Участь у виборах (принаймні як виборця) – це правильно, бо це вплив. Якщо Ви не підете на вибори, вони все ж таки відбудуться. Тоді просто інші люди оберуть главу держави без Вас. Continue reading

Advertisements

Обережно! Знайомство в інтернеті!

Чи буває кохання у фейсбуці?

Чи буває кохання у фейсбуці?

Точка зору, викладена в цій статті не обов’язково співпадає з моєї позицією. Варто додати, що за будь-які стосунки відповідають обоє – і хлопець, і дівчина. Інтернет і сайти знайомства – це ресурс, інструмент, і його можна використовувати як на добро так і на зло. Тисячі, мільйони пар розходилися чи розпадалися і до епохи інтернету, і навпаки – тисячі міцних щасливих сімей утворилося саме завдяки йому.
До речі, свою дружину Наталю я зустрів в інтернеті. Вона працювала та жила у Ольденбурзі (Німеччина), а я у Львові. Спілкувалися у скайпі. Якби не інтернет ми б ніколи не зустрілися. В той же час інтернет дійсно має певні ризики, і це треба брати до уваги.
Сергій Чепара

Автор цього тексту захотів (захотіла) залишитися невідомим (невідомою).

Спочатку він напише тобі: «Привіт, як справи?», а потім виявиться тим, про кого ти навіть не могла подумати. В час, коли знайомство через соціальні мережі набирає обертів, треба запастися ключовими інструментами, щоб вберегти себе від ймовірних «розводів» та шахраїв. Біда у тому, що проблема побудови стосунків через інтернет стала дуже поширеною й серед євангельських віруючих. Давайте по поличкам постараємося усе розкласти та розібратися, чому, що, як і до чого.

Віртуальні стосунки в соціальних мережах: добре чи погано?

Коли згадую своїх друзів, які знайомилися через соціалки, виникає змішане відчуття. Знаєте чому? Тому що одні побудували стосунки вдало і навіть одружилися, інші – потрапили в пастку шахраїв. Що ж визначає успіх таких відносин? Віртуальні відносини потрібно вміти регулювати. Від цього усе й залежить. Continue reading

Не всі злодії політики – Павло Сілковський

Чому вага має бути чесною?

Чому вага має бути чесною?

Насправді, злодії – не лише слуги народу. І це дуже боляче. Лише вчора мене знайомили з тонкощами додавання різних рідин у м’ясо на ковбаснях для прибавки ваги м’ясних виробів. Дядько з села розводить сметану молоком чи водою і додає смекту для густини, а потім продає мамам з маленькими дітками як натуральне. А бабці на ринку купують інкубаторські яйця, підмащують курячим послідом і продають як домашні. Continue reading

З релігії в релігію? Чи від невідання до Христа?

Релігія чи хрест Христа? Ось в чому запитання...

Релігія чи хрест Христа? Ось в чому запитання…

Зараз в інтернеті набуло популярності радіоінтерв’ю дівчини, яка була тривалий час в одній з протестантських церков, але потім вирішила перейти в католицизм де і залишається сьогодні. Це інтерв’ю викликало цілу хвилю обговорення і коментування.

Не маю наміру розглядати мотиви переходу конкретної людини, тим більше, що про це знаю відносно небагато. Але сьогоднішній дискурс навкого того інколи ставить мене в штупор. Таке враження, що обговрюється все, окрім головного.

Як народжений греко-католиком я маю непогане уявлення про греко-католицизм. І у 18 років я зустрів протестантів і “став протестантом”. Так може виглядати зовні, але чи в цьому річ? Continue reading

Вакарчук з коментарями

Святослав Вакарчук

Святослав Вакарчук

У цьому пості аналізую виступ Святослава Вакарчука у Львові, навколо якого розгорілися суперечки. Деякі звинувачують Святослава у лже-патріотизмі, незнанні історії, а деякі навіть у нацизмі. Отож, що насправді сказав Вакарчук-молодший і як це сприймати.

«Я не дуже добре, але особисто знав Сашка і пам’ятаю, яка він світла та інтелектуально широка людина. Мені особисто сьогодні не вистачає саме таких людей.

Я хотів би звернутись через вас, журналістів, до ширшої аудиторії політиків і всіх громадян. Ми вже 25 років будуємо державу, але весь цей час сперечаємось, що таке Україна і хто такий українець. Як в ХХІ столітті означити це поняття?

Хтось скаже, що той, хто ідентифікує себе українцем, той і має право так себе називати. Добре, але якщо інші не хочуть тебе таким ідентифікувати?  Якщо ти не народився тут, маєш інший паспорт, або говориш із акцентом? Хто визначає, хто з нас українець, хто – ні?

[Вакарчук піднімає дуже важливу тему – якщо людина живе в Україні, але не громадянин? або громадянин, але не розмовляє вільно українською мовою? хто вона тоді?] Continue reading

Брехня як найвиразніша ознака сучасного суспільства

Сергій ЧЕПАРА

Філологи кажуть, що раніше слово “брехня” використовувалося виключно для собачого гавкоту. Чомусь “брехати” з часом стало означати “обманювати”, “казати неправду”.

“Ваш батько диявол, і пожадливості батька свого ви виконувати хочете. Він був душогуб споконвіку, і в правді не встояв, бо правди нема в нім. Як говорить неправду, то говорить зо свого, бо він неправдомовець і батько неправді. “ – ці слова, записані в Євангелії від Івана Ісус сказав у I столітті, але я гадаю, що з тих часів вони стали ще актуальніші. Найкращий і найдієвіший спосіб зруйнувати будь-який устрій, чи то держави, чи міста, чи сім’ї – навчити людей обманювати. Неправда як стиль життя, як рідна мова, ближча за ту, якою мати співала колискових пісень. Continue reading

Юлія Мостова. SOS, або Лісапетна моя Україна

Юлія Мостова

Одна з кращих статей, яку я прочитав останнім часом. В ній тонко і правильно помічені головні проблеми сучасного українського суспільства. Краще не напишеш. Попри її розміри статтю раджу прочитати.

Юлія МОСТОВА,
головний редактор видання “Дзеркало тижня. Україна”
Стаття розміщена тут.

Про що ми пишемо? Про що сперечаємося до хрипоти? У кого годинник дорожчий? У кого мітинг довший? Як зшити некрозні партійні тканини? Що дорожче: “тушки” поштучно чи “тітушки” оптом? Як називати війну першої половини минулого століття? Проводити вибори невідомо кого в мери Києва влітку чи не проводити? Чи приходити до парламенту автору президентського послання, який його навіть не читав?

Порядок денний животіння. Навіть не виживання, і вже тим більше не розвитку. Знаєте, нам, українцям, властива не тільки “хатоскрайність”, а й “хатоцентричність”. Переважна більшість нас не цікавиться тим, що відбувається за межами української хати. А світ змінюється. Стрімко, безжально. Стереотип, який ділив його на стабільно цивілізований і такий, що вічно розвивається, кане в минуле. Коли ми говоримо про перспективу найближчих десятиліть, то потуга Америки вже не видається безальтернативною й непорушною, благополуччя Європи — наперед визначеним, та й китайці вже здогадалися, що рис — це лише гарнір.

Валяться усталені стереотипи не тільки стосовно держав, ставляться під сумнів дієвість, роль і навіть доцільність існування міжнародних структур, без яких, нам так здавалося десятиліттями, світ упаде, — СОТ, МВФ, Світовий банк. Світ стає дедалі жорстокішим і небезпечнішим для життя. Точаться невидимі і видимі війни за ресурси (землю, енергію, мінерали, воду), і їх збільшення — перспектива найближчих десятиліть. Україні доведеться відвойовувати своє місце під сонцем (у т.ч. в світовому розподілі праці) в умовах жорстокої конкуренції. Пригадуєте містера Сміта в “Матриці”? Він казав Морфеусу, який повстав проти світу машин, що перетворили людство на сплячі елементи живлення: чого вам, людям, ще треба, адже ми створили вам ілюзію розквіту вашої цивілізації — кінця ХХ століття? Не помічати тектонічних зрушень, які відбуваються за межами нашої країни, — неможливо, навіть якщо міцно заплющити очі й відгородитися долоньками. Ми б’ємося за стільники і мед у вулику, що зірвався з верхівки дерева й летить униз…

У цих умовах еліта країни, її політичний клас не мають права жити 2015 роком, бо вони відповідальні перед нинішніми та майбутніми поколіннями за збереження Української держави. Держави, в якої з такою владою, з такою опозицією і з таким суспільством — немає шансів вижити і посісти гідне місце в майбутній світобудові. Якщо збережеться нинішній рівень інтелектуальної й моральної відповідальності формального авангарду країни, на Україну чекає тільки одна доля — перетворення на донора. Як людське тіло розбирається на рогівку, нирки, судини і печінку, наша країна має дуже високі шанси бути розібраною на землю, надра, недорогу робочу силу, питну воду та окремі високооплачувані мозкові клітини. Continue reading