Роздуми про студентів-іноземців

Оскільки я викладаю українську мову як іноземну, то перетинаюся з різними людьми з різних країн. Найкраще мені працюється з західноєвропейцями та північноамериканцями. Якщо такі люди почали вчитися – то вчитимуться принаймні певний час. Вони організовані, дисципліновані, мотивовані. Вони добре і вчасно платять.

Але якісь дивні речі починаються з моїми студентами з інших регіонів. Я шість разів пробував займатися з студентами з Африки та Азії – завжди провально. Таке відчуття, що люди не знають, чого хочуть.

До прикладу. Один мій студент дуже запалився вивчати мову. Все його влаштовувало, все подобалося. Хотів навіть організувати мені групу, а сам вчитися окремо, 1 на 1. В результаті провчився аж кілька тижнів. Групу, звісно, не організував. Continue reading

Говоріть, будь ласка, українською…

54980582Якуб ЛОГІНОВ,
“Дзеркало тижня”

Дуже важко вивчити іноземну мову не виїжджаючи зі своєї країни. На мовних курсах, лекторатах в університеті чи вивчаючи мову самостійно, можна оволодіти теорію та базовий запас лексики, але для вільного володіння потрібна практика. Тобто — бажано поїхати в дану країну, щоб весь час бути в даному мовному середовищі. Для прикладу, якщо ти в Італії і поїхав на якийсь час до Риму, хоч-не-хоч вимушений спілкуватися з людьми на вулиці, в магазинах тощо італійською, довкола себе чуєш італійську мову, читаєш італійські написи. І таким чином мова засвоюється. Якщо вивчаєш німецьку — можеш набрати мовну практику в Німеччині або Австрії, якщо французьку — у Франції або бельгійській Валонії, якщо російську — в Москві, Петербурзі чи Калінінграді. З іноземцями, котрі вивчають українську мову, ситуація складніша. Continue reading

Володимир Січинський. Чужинці про Україну (уривки)

0TrutovskiyKA_ScenaUKolodcUUЗ кінцем XVIII ст., коли російська тиранія насильно скасувала автономні й устрій України, знищила українське військо і господарську окремішність, Україна стала звичай­ною провінцією російської царської імперії. З того часу, а особливо з початком XIX ст., посунуло на „землю обітовану” чимало росіян ріжних професій, стану і віку, що жадібно описували усі багатства „Малоросії”. Але при Слиж–чому пізнанні країни та її мешканців мусіли признати прав­диве обличчя України під оглядом культурним і національним.

Російський вчений Васілій Зуєв, що подорожував по Україні в pp. 1781—1782 з доручення російської Ака­демії наук, подає цікаві відомости головно про Слобідську Україну („Подрожные записки Василія Зуева сь Петер­бурга до Херсона вь 1781 и 1782 гг.”, Петербург, 1787). В. Зуєв виразно зазначає, що на Харківщині нарід своєю мовою, одягом і звичаями зовсім відмінний від росіян. Зо­крема про оселі українців каже, що вони дуже розлогі, всі будови деревляні, вимазані зовні глиною і вибілені; всере­дині хат дуже чисто. Земля на Харківщині дуже родюча — „куди не поїдеш, скрізь поверхня землі вкрита здебільшого і збіжжям, а далі баштани, або овочеві садки”. При тім мос­каля дивує, що українці хоч і мали подостатком „земних плодів”, не знали розкошів, не гналися за грішми і наживою, продаючи лише надвишку своїх сільсько-господарських продуктів, а приїзжим купцям продавали лише те, що вже не мопи самі використати. Дуже поширені були ярмарки, а на більші ярмарки, наприклад в Сумах, Харкові тощо, зїздилися купці не тільки з російської держави, але також з Польщі, Німеччини, Молдавіі, Греції.

П. Шаліков („Путешествіе вь Малороссію”, Москва 1803—1804) вїзджаючи до теж України в 1803 р. висав:

„Побачивши Малоросію, очі мої немогли налюбува­тися побіленими хатами, чепурним одягом мешканців, лас­кавим, милим поглядом прегарних тутешніх жінок”. Ав­тор залюбки вписуючи життя і приняття поміж українсь­кою шляхтою, був здивований, що поруч зі шляхтою (був. козацькою старшиною), він зустрчав на балях і родини священиків, а на балі в Полтаві захоплювався одною кра­сунею попівною, яка прегарно танцювала. „Цей факт — каже П. Шаліков — може свідчити про ступінь просвіти поміж тутешніми попами і про те, як вони виховують своїх дітей”. При тім зауважує:, „Чи бачили ви коли-небудь у Ро­сії (с. т. на Московщині) попівну на балі „прыгающую контреданцы?” Загалом — каже автор — не можна рівняти українського священника з московським. „Українські свяще­ники своїм поводженням служать приміром для всіх і тому вони корі стуються особливою повагою”. Живуть вони у дос­татку, бо „просвіта їх відповідає укладові їх життя”. Continue reading