Як очиститися від гріхів на Водохреще? – Андрій Савич

Вода з річки, навіть дуже холодна з ополонки, не змиває ніяких гріхів. Навіть вода Йордану нічого не змиває. Єдина вода, яка може говорити про очищення душі від гріхів – це щирі сльози покаяння перед Богом. Омиває душу від гріхів зовсім не вода, а кров. “…все за Законом очищається кров’ю, і без пролиття крові немає прощення” (Євреїв 9:22).

Саме тому ще в старозавітні часи за гріхи людей священники приносили в жертву тварин, але цього було недостатньо, оскільки «…неможливо, щоб кров телят і козлів усувала гріхи» (Євреїв 10:4). Гріх проти святого, вічного і нескінченного Бога вимагає святої, досконалої і нескінченної жертви. Саме тому на землю приходив вічний і досконалий Син Божий, Який у ніч перед розп’яттям взяв чашу вина і сказав: «Ця чаша – Новий Завіт у Моїй крові, яка за вас проливається» (Луки 22:20). Вино в чаші символізувало кров Христа, що мала пролитися за всіх, хто коли-небудь повірив чи повірить у Нього. Проливши Свою кров на хресті, Ісус покінчив зі старою вимогою Закону щодо постійних жертв тварин. На хресті Ісус сказав – «Звершилося!» (Івана 19:30), Він мав на увазі саме те, що назавжди “здійснив вічне викуплення” за нас ставши досконалою жертвою за гріхи людства (Євреїв 9:12).

Continue reading

План на Євангеліє від Луки

  1. Вступ. Ангел Гавриїл звіщає Захарію про народження Іоана. Ангел Гавриїл звіщає Марії про народження Ісуса. Марія відвідує Єлизавету. Марія прославляє Бога. Народження Іоана Хрестителя. Пророцтво Захарія.
  2. Перепис. Ісус народжується у Віфлеємі.Пастухи відвідують Ісуса. Обрізання Ісуса. Симеон і Анна. Повернення в Назарет. Дванадцятирічний Ісус розмовляє з вчителями у храмі.
  3. Служіння Іоана Хрестителя. Хрещення Ісуса і сходження Святого Духа. Родовід Ісуса.
  4. Диявол випробовує Ісуса у пустелі. Несприйняття Ісуса у Назареті.
  5. Великий улов риби. Зцілення прокаженого. Ісус зцілює паралізованого, якого четверо друзів спускають через дах. Покликання Левія-Матвія. Чому учні Христа не постяться і не моляться зараз.
  6. Ісус — Господь суботи. Зцілення сухорукого. Обрання Дванадцятьох. Заповіді блаженства. Досконала любов. Не судіть. Хороше і гниле дерево. Дім на камені і без каменю.
  7. Зцілення слуги сотника. Воскрешення сина вдови. Посланці від Іоана Хрестителя. Жінка вмиває та витирає ноги Ісуса.
  8. Притчі про сіяча та світильник. Мати і брати Ісуса. Утихомирення бурі на морі. Зцілення біснуватого. Зцілення жінки з кровотечею і воскрешення дочки Яіра.
  9. Покликання Дванадцятьох. Ірод. Чудесне нагодування п’яти тисяч. Петро називає Ісуса Христом. Ціна учнівства. Преображення. Зцілення біснуватого. Хто найбільший? Ісуса не приймають у самарянському селі. Ціна слідування.
  10. Сімдесят учнів. Доля міст, які не покаялися. Повернення сімдесяти. Блаженство учнів. Законник запитує Ісуса про вічне життя. Притча про милосердного самарянина. Ісус у Марфи і Марії.
  11. “Отче наш”. Просіть, шукайте, стукайте. Зцілення біснуватого. Повернення нечистого духа. Знамення пророка Йони. Око — світильник тіла. Осуд фаресеїв, книжників і законників.
  12. Зусудження лицемірства. Не бійтеся. Користолюбство і турботи. Багатство. Раби чекають на свого пана. Христос приносить розділення. Розпізнавання часу. Мирися з супротивником.
  13. Покаяння. Безплідна смоковниця. Зцілення зігнутої жінки в суботу. Притчі про гірчичне зерно і закваску. Скільки тих, хто спасеться? Ірод хоче вбити Ісуса. Плач Ісуса над Єрусалимом.
  14. Зцілення в суботу хворого на водянку. Не вибирайте перших місць.Чоловік запрошує на вечерю бідних, калік, кульгавих, сліпих. Ціна учнівства.
  15. Притчі про загублену вівцю, загублену драхмую, загубленого сина.
  16. Притча про неправедного управителя. Докір фарисеям. Розлучення. Багач і Лазар.
  17. Брат грішить і кається. Маленька віра. Слуги нікчемні. Десять прокажених. Царство Боже і прихід Сина Людського.
  18. Вдова і суддя неправедний. Фарисей і митник у храмі. Ісус благословляє дітей. Ісус і багатий юнак. Нагорода за слідування. Ісус передрікає Своє воскресіння. Зцілення сліпого біля Єрихона.
  19. Спасіння Закхея. Притча про десять мін. В’їзд Ісуса у Єрусалим. Плач Ісуса над Єрусалимом. Очищення храму.
  20. Влада Ісуса. Притча про злих виноградарів. Податки кесарю. Воскресіння мертвих. Чи Месія син Давида? Стережіться книжників.
  21. Дві лепти вдови. Храм буде зруйновано. Майбутні біди і гоніння. Зруйнування Єрусалиму. Повернення Сина Людського в славі. Притча про смоківницю. Пильнуйте.
  22. Змова проти Ісуса. Іуда зрадник. Підготовка до Пасхи. Остання Пасха. Встановлення Вечері Господньої. Ісус передрікає зраду. Суперечка про першість. Ісус передрікає зречення Петра. Молитва у Гефсиманському саду. Зрада і арешт Ісуса. Зречення Петра. Суд над Ісусом перед Синедріоном.
  23. Ісус перед Пилатом та Іродом. Пілат відпускає Варавву і засуджує Ісуса на смерть. Ісус йде на хрест. Насміхання над Ісусом. Смерть і поховання Ісуса.
  24. Два ангели сповіщають жінкам, що Ісус воскрес. Двоє по дорозі в Еммаус. З’явлення Одинадцятьом. Велике доручення і вознесіння.

Чому християнство не можна прийняти

Переглядаю український серіал 1997 року “Роксолана”, де у головній ролі Ольга Сумська. Фільм знятий простенько, бюджетненько, але тим не менше, дивитися цікаво.

Турки захопили Настю Лісовську у неволю. Вона сподобалася султану Сулейману Пишному, він хоче взяти її за жінку. Він то може і не хотів би саме за жінку, але роксолана (русинка) Настя не допускає будь-якої близькості, посилаючись на Коран. Султан має честь і ламати Коран не хоче. Настя / Роксолана відрікатися від віри в Христа не хоче, хранитель Корану і надія османів відерктися від віри Мухамеда в принципі не може. Патова ситуація – вона не може стати його дружиною через свою віру, він не може і не хоче взяти її силою через свою віру.

Все, що треба зробити – прийняти іслам. Процедура доволі проста – сказати публічно фразу “Нема Бога, крім Аллаха, і Мухаммед— по­сланець Аллаха” або “Визнаю, що нема Бога, окрім Бога, і Мухаммед – пророк Його”. Ця форма називається шахада, або таухід, що означає “свідчення”. Промовляючи ці слова, му­сульманин ніби засвідчує визнання принципу монотеїзму. Потрійне проголошення шахади перед духовною особою є ритуалом навернення до ісламу. Шахада входить до бага­тьох молитв.

Наскільки розумію, нікому нема діла до того, щиро Ви неверталися чи не дуже. Власне, питання не стоїть у вірі як такій, а в причасності до релігії. Це ніби вступ в клуб.

Геть не так з християнством. Звісно, можна визнати Христа як Спасителя тими чи іншими словами, наприклад “Вірую в єдиного Бога…” (давній християнський символі віри) або “Ісус Христос – мій Господь і Спаситель” або ще якось.

Але ніяка фраза, та й узагалі ніщо не робить людину християнином. Річ у тім, що християнином не роблять ані слова, ані діла, ані відвідування богослужіння, ані молитва, ані читання Біблії. Взагалі нічого. Тільки віра в Христа.

А віра – це тайна. Це реакція на надприродню і незвичайну дію Святого Духа Божого, який свідчить про Христа. Свідчить Він всім, напевно, але всім по-різному. Людина не може просто взяти та й стати християнином/християнкою. Вона не може народитися згори за власним бажанням.

В той же час Бог працює з тими, кому є до цього інтерес. Бог не просто безумовно дає віру одним, а іншим не дає. Так було би несправедливо, адже неминучим наслідком цього є те, що Бог створив одних на Небо, інших на пекло (адже умова на спасіння одна – віра в Христа, а цю віру нібито роздає Бог як хоче). Бог хоче спасіння всіх людей, тому що Він добрий. Христос помер за всіх, Його смерть покриє будь-яку кількість будь-яких гріхів. Гіпотетично, якщо завтра повірить мільйон чи мільярд – смерть Христа одразу і негайно зарахується їм усім як оправдання через їхню віру.

Тому буддист, конфуціанець, синтоїст чи “культурний християнин” не може просто так взяти і стати християнином. Бо християнство це не якийсь клуб, куди можна прийти. Звісно, з тих чи інших причин можна обманювати себе чи інших, що ти христянин. Себе – коли не знаєш Бога, але і не знаєш, що не знаєш. Інших – коли “вірити” просто вигідно, щоб мати певні преференції від християн.

Можливо, Вам таки здалося, що християнство і іслам все ж таки віра, нехай різна, але одного широкого типу. Запевняю Вас, що ні. Християнство саме тому і унікальне, що будь-яка поверхнева релігійність не має значення, будь-яке добровільне прийняття християнства це не прийняття Христа. Бо щоб прийняти Христа треба відмовитися від будь-якої релігії! Треба раз і назавжди розпрощатися з думкою, що ми можемо будь-що зробити для нашого спасіння. Ані членство в “християнському клубі”, ані щось інше, це не членство в Тілі Христа. А воно – через віру.

Тепер до серіалу. Героїня Настя-Роксолана, яку грає Ольга Сумська, доволі недвозначно визнає Христа як свого Спасителя. Так, вона молиться Марії (бо так навчена змалечку батьком-священником і середовищем), але вона кілька разів чітко говорить “Він помер за мене”. Просто наслідує культуру? Гадаю, що ні.

Але, з іншого боку, коли народжується син Селім ІІ, вона … його хрестить таємно. Для чого? Хрещення у православній традиції це обіцянка Богу виховати дитя у християнстві, православ’ї. Якщо ж сама Настя прийняла іслам (швидше за все, аби бути дружиною падишаха), і син її буде мусульманином – то до чого водне хрещення? Як воно йому допоможе? Зробить пропуск на Небо?

Словом, не приймайте християнство. Краще повірте, що Ісус Христос це Син Божий, Месія, який помер за всі Ваші гріхи. Прийміть Христа. Християнство можете не приймати.

Християнин, служитель, церква і політика

2000 років історії Церкви і християнства промовисто свідчать, що загравання церкви і політики закінчуються погано. можна навести низку прикладів з римського католицизму, православ’я, протестантизму.

це жодною мірою не означає, що віруючим людям категорично не можна йти в політику.

це свого роду парадокс. Церква – це спільнота віруючих людей, але церква як інституція (передусім духовна, а вже потім суспільна чи соціальна) має тримати дистанцію з політичними інституціями. адвокат має тримати дистанцію з суддею і прокурором, британська королева не може заходити в парламент, а бути дівчині і батьком і чоловіком не можна. є речі, які мають внутрішню суперечність.
мова не йде про те, що батько трьох дітей не може бути військовим, чи екскурсовод не може бути вчителем. є десятки занять і професій, які прекрасно можна поєднати. можна мати кілька вищих освіт, бути інженером і депутатом місцевої ради, керівником благодійної організації і батьком 5 дітей, колекціонувати марки і бути радіоаматором, розводити курей і вести молитовну групу в церкві.
мова про інше.

служитель церкви завжди ототожнюється з нею, церквою. пресвітер – це “обличчя церкви”, так би мовити.
а церква має свою, унікальну функцію. церква в певному відношенні є в опозиції до цього світу, бо світ – це не просто люди, а певні структури, філософія, цінності, парадигми, практики. і світ в цілому є ворожим Богу. хоча це той самий світ (космос) за який помер Христос, але це той самий світ (космос), який не можна любити. В першому випадку це люди, і кожна душа цінна Богу. В другому – це вже філософії і поривання, традиції і практики, дух часу, противний Богу.
чому ж тоді християнин може йти в політику, а служитель – ні?
а тому, що священник римо-католицької церкви не може одружуватися, а мирянин може. хоча я не підтримую ідею целібату і вважаю її вигадкою, тим не менше, структура має свої правила. мій знайомий священник ПЦУ вже не стане єпископом – бо він одружений. такі правила в ПЦУ.

деколи вибрати А, означає відмовитися від Б. вибрати Б – відмовитися від А. стати Президентом означає перестати грати в 95-у кварталі.
просто христянин може (і повинен) бути політично активним, тому що це його країна, його земля, його місто чи село. він не має ховатися в печері від соціуму. йти на вибори і голосувати – це ок.

але для того, щоб активно займатися політикою (бути професійним політиком), мабуть, треба мати певні освіту/здібності/схильності/досвід/підтримку/фінанси/дари/таланти і т.д. християни не змінять цей світ якщо просто масово ринуть у політику. цей світ гине через гріх – і ні політики, ні християни не переламають цю тенденцію. зупинити можна лише локальні вияви.

навіть якщо всі євангельські христяни масово підуть у ради всіх рівнів – гомосексуалізм не зупинити. можна заборонити гей-паради, але вони – наслідок гріха, неправильно, небожого розуміння шлюбу і сім’ї.

а звідки приходить Боже? чи через закон, який щось забороняє (чи до чогось змушує)? ні, через віру в Христа і внутрішню роботу Святого Духа.

шлях Бога – це відродження людини через віру в Христа, і вже потім (але не завжди), як наслідок – трансформація суспільства. Христос не помер заради трансформації суспільства, а помер заради кожної конкретної душі. оправдання через віру головна ціль Бога, а не “більш християнська Україна” у 21 ст.

в нашій країні за 30 років було зроблено мільйони абортів. аборт це вбивство, гріх. і майже всім партіям так нормально, за винятком кількох. нормально і тим, в які масово пішли християни. чи повинні християни вилазити зі шкіри, щоб зупинити аборти? чи це головне призначення християн на землі – забороняти аборти? і що дасть заборона сама по собі? аборти будуть робити або таємно, або закордоном.

можливо, мої думки здаватимуться дещо кострубатими, але головна ідея, яку я хочу донести – світ це світ, а церква це церква. держава не має ставати церквою, а церква державою.

сьогодні служитель Петренко балотується від партії сірих. завтра християнин Сидиренко не приєднається до його церкви саме тому, що підтримує зелених. сьогодні політичні смаки служителя здаються “просто його особистими смаками”, а завтра впливатимуть на церкву, її внутрішнє життя, духовний клімат.

певні речі є незворотними. рішення, прийняті зараз, буде неможливо скасувати через 5 років. навіть коли/якщо ті, хто приймали їх, усвідомлять їхню помилковість.

Сергій Чепара

Поруч з нами, але не наші

Євангельське християнство (у Львові, Україні, у світі чи ще десь) це не лише спільнота відроджених людей. Це і окремі невідроджені люди, які тут, поруч з нами, але не пережили особистого навернення до Христа.

Ми часто критикуємо католицизм і православ’я – мовляв, там дуже мало віруючих людей. В Галичині, до прикладу, більшість відвідує греко-католицькі храми не тому, що глибоко і осмислено зробила свій вибір на користь греко-католицизму, а з історичних, культурних, соціальних та психологічних причин.

Але подібні речі трапляються і у євангельському християнстві. У нашій країні протестантом бути не модно. Це не карається, не переслідується, але це точно не модно. Це одна з причин, чому нас аж 1%. Ти або народився у протестантській сім’ї, або навернувся до Христа у свідомому віці. Continue reading

Тролейбусні розмови на релігійну тематику

Останнім часом я рідко користуюся громадським транспортом. Зазвичай – автівкою.

Але сьогодні випала така нагода. Одягнув маску, заплатив за проїзд з допомогою Приват24 і хотів зануритися у фейсбук. Увагу привернула одна розмова.

У тролейбусі їхало людей 15. Абсолютна більшість – жіночки віком за 50. Їхав і чоловік такого ж віку. Сидів він у тролейбусі у масці, а навпроти нього сиділа жіночка і молилася на вервичці. Без маски. Я не чув початок розмови, але перша фраза, яку я почув, була така:

– А Ви знаєте, про вервичку у Новому Завіті нема ні слова, а от про молитву багато сказано.
– То я молюся Матінці Божій, щоб захищала. Молюся, а вона помагає, захищає.
– У Новому Завіті про таку молитву нема ні слова. Про молитву до Ісуса чимало, тому що Він Син Божий і Бог, Він буде всіх людей судити, ну а Марія то просто жінка.
– А, то Ви напевно сектант, у Матінку Божу не вірите. Continue reading

Чи повинна Церква трансформувати суспільство?

Мені впадає у вічі одна тенденція: все більше служителів в Україні вірять, що найкраща модель стосунків Церква\держава це трансформація. Мовляв, не конформізм (пристосування, підтримка, злиття), не нонконформізм (протиставлення, опозиційність, втеча), а саме поступовий вплив і перетворення.
Звучить гарно.

Я не супер-пупер великий знавець історії Церкви, але десь таке вже чув. У XIX ст майже всі християни у Європі думали, що прийшло Тисячолітнє Царство на землю. Нема великих воєн, християни мають значний вплив на державу та устрій, все класно.

Але прийшла Перша Світова війна, через 20 років – Друга. Післявоєнна Європа крок за кроком почала відмовлятися від християнських засад. Сьогодні більшість держав акцептує те, що ще 100 років тому не акцептувало ніяк. Хоча це та сама “християнська” стара Європа. “Реформовано-трансформована”. Continue reading

Чому прийшов Ісус Христос? (підбірка віршів)

“проповідувати” Марка 1:38

“Бо Я не прийшов кликати праведних, але грішників до покаяння” Матвія 9:13

“А Ісус, як почув, промовляє до них: Лікаря не потребують здорові, а слабі. Я не прийшов кликати праведних, але грішників на покаяння. ” Марка 2:17

“Не думайте, що Я прийшов, щоб мир на землю принести, Я не мир принести прийшов, а меча. Я ж прийшов порізнити чоловіка з батьком його, дочку з її матір’ю, і невістку з свекрухою її.” Матвія 10:34-35

“Чи ви думаєте, що прийшов Я мир дати на землю? Ні, кажу вам, але поділ!” Луки 12:51 Continue reading

Вознесіння Церкви і Друге пришестя Христа – чи це одна й та ж подія?

Протягом майже всієї історії Церкви – уривки 1Коринтян 15:50-55 і 1 Солунян 4:13-18 розглядалися в зв’язку з Матвія 24:27-31, 37-41.
І тому, в історії Церкви – багато людей припускали, що Вознесіння відбудеться під час Другого Пришестя Христа.
Але з часом – коли люди почали вивчати пророцтва набагато серйозніше, ніж раніше – виникло інше тлумачення 1 Кор.15 і 1 Сол. 4.

Отож, існує кілька вагомих відмінностей між Вознесінням і Другим Пришестям Христа.

Перше – в Вознесінні з землі забирається Церква (1 Сол.4:17) – у другому пришесті забираються невіруючі – Мт.24:27-28, 37-41.

«Як було за днів Ноєвих» – у дні Ноя з землі, через потоп, були забрані всі невіруючі.
Continue reading

Чотириєвангеліє (план)

Якщо Ви хочете прочитати все життя та служіння Ісуса Христа, як одну суцільну історію – ось хороший план

Пролог – Ів. 1:1-18
Благовіщення – Лк. 1:5-38
Марія в Єлисавети – Лк. 1:39-56
Народження Івана Хрестителя – Лк. 1:57-80
Народження Ісуса Христа – Мв. 1:18-25; Лк. 2:1-20
Стрітення – Лк. 2:22-52
Поклоніння волхвів – Мв. 2:1-23
Дитинство Ісуса – Лк. 2:40-52
Проповідь Івана Хрестителя – Мв. 3:1-12
Хрещення та спокушання Ісуса – Мв. 3:13-17; 4:1-11
Continue reading