Святослав Вакарчук вважає, що це – недовіра/невір’я. Я поважаю і самого Вакарчука, і його думки, але мені здається, що основна проблема – це відсутність підзвітності. Звідти – корупція і тотальний популізм у політиці.

Ніхто нікому не підзвітний. Всі 5 Президентів були не підзвітні народу. Те саме про Прем’єра, депутата, міністра, чиновника. Та і самі громадяни не підзвітні, точніше дуже опираються будь-якій формі підзвітності.

Якщо українці навчаться розуміти – що підзвітність – це благо, тоді Україна зробить великий крок вперед. Кожна людина має з одного боку розуміти, що вона має певні зобов’язання перед громадою села, міста чи країни, а з іншого боку, перед нею, як частиною цієї громади зобов’язання мають чиновник, депутат, сільський/міський голова, Президент і т.ін.

Коли запрацювала Нова Поліція, більшість працівників якої ідейні, хочуть жити за чесно зароблену зарплату і тому не беруть хабарі, то гостро виявилося безумство наших людей – не визнають себе винними у правопорушенні, навіть якщо це очевидно, хамлять, чинять опір. Такі сюжети можна подивитися на Еспресо ТБ, журналісти якого їздять щодня з патрулем і знімають відео. 9/10 порушників не тільки не визнають факт порушення, а й відверто обманюють, сваряться, агресують і все таке. Це наслідок того, що люди не звикли до порядку і не розуміють, навіщо порядок взагалі потрібен.

Вибори. Відбуваються у нашій країні частіше, ніж 9 разів на 20 років, як написано в Конституції. І кожного разу я бачу ту саму картину – ой, який поганий Президент, жидо-масон, шоколадний король, олігарх-корупціонер, бджоляр, сільський бухгалтер, зрадник! Може і так. Але маленьке питання: а чому Ви 20 років не тих Президентів обираєте? Тільки не розказуйте мені казки про масові фальшування виборів. Біда України в тому, що люди поголовно не визнають свою відповідальність за “погані” вибори. Ми – люди хороші, порядні, мудрі, гостинні, а наші очільники (яких ми обираємо) підлі негідники, злодії і зрадники. Щось тут явно не так з логікою.

Натомість, що треба робити: по-перше, цікавитися політикою, а не відсторонюватися від неї. По-друге, більше вірити політологам, а не політикам. Політик зацікавлений у владі, тому, ймовірно, казатиме неправду, маніпулюватиме, перекручуватиме. Не кожен, але абсолютна більшість. По-третє, вийти за межі свого села. Я маю на увазі поставити собі пряме і чесне питання – я так думаю тому що так всі навколо думають чи тому що є низка аргументів? По-четверте, змінювати локальну дійсність навколо себе, а не звинувачувати порошенків, яценюків, путінів і обам. У Сколівському районі є прекрасне і мальовниче село Кам’янка, а дорогою туди – гарненький водоспад. Перед ним джерело лікувальної “нафтусі”. Там є смітники… але там так загаджено, що неприємно підійти. Хто винен? Порошенко? Обама? Рука Кремля? Навести порядок має місцева сільська громада, а підтримувати його відповідальність кожної окремої людини. І коли ми полюбимо порядок (у всіх сенсах цього слова) то і очікувати від влади будемо порядку.

Наостанок. Дехто думає, що держава це великий корабель, а Президент – капітан. Куди капітан покерує, туди корабель попливе. Насправді ця модель не те що неправильна, просто дуже груба. Держава це мільйони людей і сотні мільйонів зв’язків між ними. Якщо говорити про 45-мільйонну Україну, то існує понад мільярд зв’язків між громадянами (насправді ще більше). Але крім того, є ще громадські організації, преса, політичні партії, чиновники, олігархи, парламент, Президент, адміністрація Президента, посли і багато-багато всього. Щоб змінити країну не достатньо просто змінити одну людину. Навіть якщо 450 прекрасних людей стануть народними депутатами, навіть якщо у нас будуть супер-професійні міністри – це лише невелика частина роботи, яку треба виконати, щоб стати успішною і сучасною країною. Як я колись згадував, умовна Мар’яна Богданівна, директор школи у провінційному містечку,  багато років бере хабарі за медалі, і робить вона це успішно при всіх Президентах/Прем’єрах/парламентах…

Отож, кожна людина має зрозуміти, що вона підзвітна. Підзвітність – це благо.