Все ж таки, релігійний, дуже релігійний наш край галичанський.

Попрацювавши 4 тижні у Сколе помічаю, що релігія багато означає для наших співвітчизників. Сьогодні до мене на роботу зайшли дві жіночки, віку 50-55 років. Обидві в хустинах і довгих спідницях. В руках вони тримали ікони Марії і скриньку для пожертвувань. Одна з них сказала мені: “Ми збираємо пожертвування на будівництво монастиря у Івано-Франківській області. Мати Божа об’явила, що кожен, хто відвідає святу землю отримає від неї ласки і щедроти…”. Я довго думав, що відповісти і врешті сказав: “Я — протестант. Знаєте, що це означає?”. “Знаю” – сказала пані, і якось одразу розвернулась і вийшла. Обидві жінки пішли на базар, де продовжували просити гроші на будівництво.

Я знаю, що часто протестантам здається, що вони все знають і під правильним кутом зору. Знаю, що багато-хто думають, що християнство і протестантизм взаємозамінні поняття… Але все ж таки, як би я не старався толерантно ставитися до католиків і православних у моїй голові виникають такі запитання:

– Хіба Ісус Христос збирав гроші на храми/монастирі? Хіба так робили його учні, перші християни?
– Хіба Біблія повязує пожертвування і ласки?
– Хіба Франківщина є Святою Землею?

Я вірю, що серед католиків і православних можна зустріти справжніх, відроджених християн. Я вірю, що деякі католики і православні мають глибокі і правильні стосунки з Богом. Але мені здається, що для більшості західноукраїнців християнство це не Бог/Христос/Біблія, а ікони, “перші причастя”, водні хрещення, і традиції. традиції, традиції…