Сергій ЧЕПАРА

Я нещодавно розмірковував про християнське життя. Про стосунки з Богом. Коли вони правильні, і коли “щось не так”… Як побачити, що у твоїх стосунках з Богом щось не правильно? Часто це видно збоку, але не видно з середини. Людське серце обманює свого власника і може спеціально не помічати духовних проблем.

Ось висновки, до яких я прийшов:
Людина ніколи не повинна забувати, що вона не Бог. В усіх сенсах. Людина – обмежена істота, створена справжнім Богом Творцем, щоб прославляти Його. Людина слабка в усіх сенсах. Вона слабка фізично, емоційно, розумово і будь-як. Вона ніколи не рівня Богу. Єдине, що вона може (але не повинна!) стати богом у власних очах. Стати “я-богом”. Як практично це виглядатиме? Ні, людина не вимагатиме поклоніння собі буквально – час імператорів, які так робили, давно минув. Людина думатиме про себе так, ніби знає, якщо не все, то майже все, розуміє якщо не все, то майже все, може якщо не все, то дуже багато. Людина плануватиме так, ніби її життя повністю в її руках. Людина не бачитиме своїх вад (у я-бога їх не може бути). Не прислухатиметься до порад і думок інших, не рахуватиметься з їхніми інтересами…

Як не стати я-богом?
Є кілька хороших рецептів.
По-перше, треба чесно визнати Ким є Бог і ким є людина. Між ними фундаментальна відмінність, хоча людина створена на образ і подобу Божу, хоча може і повинна прославляти Бога (навіть відображати Його славу). Розум людини ніколи не знатиме і не розхмітиме всього. Тіло людини ніколи не пробіжить 100 м за чотири секунди…
По-друге, треба перевіряти власне серце на смирення. Боже Слово закликає нас до внутрішнього смирення. Треба час від часу запитувати себе “Чи смиренний я? А в чому конкретно це проявляється?”… Це важливий тест.
По-третє, треба навчитися рахуватися з потребами інших людей. Оскільки гріх Адама зробив нас усіх егоїстами – це непросто. Але треба принаймні пам’ятати, що наша природна здатність не любити людей, а любити себе, гарненького. Якщо пам’ятатимемо це, то тоді буде трохи легше подолати в собі я-бога.