Духовність і освіченість. Поділюсь деякими міркуваннями та спостереженнями. Ділюсь спонтанно, тому буде трохи кострубато. Мені здається, що справжня духовність ніколи не буде зневажливо говорити про освіченість. Є люди неосвічені, але вони мають щиру віру і Христового Духа. Вони є добрими, жертовними і лагідними людьми. Та справді духовні люди, які хоч не мають освіти, будуть дуже скромно висловлюватися щодо наукових питань. Коли ж будь-який прояв освіченості критикуються як світське мудрування – це псевдодуховність, а не справжня християнська віра.

Гадаю, що справжня духовність не буде використовувати Біблію для того, щоб “компетентно” висловлюватися у всіх галузях людської діяльності. Біблія не вчить такої “духовності”. Вона дає моральний і духовний стержень, як поступати у всіх ситуаціях, але компетентність і кваліфікацію людина повинна здобувати, використовуючи розум і працю. Одним словом, духовність, яка заперечує освіченість є псевдодуховністю. Справжня духовність, яка в силу різних причин не отримала освіти, з одного боку буде скромно визнавати власну неосвіченість, а з іншого буде відноситись з пошаною та вдячністю до тих, хто освіту здобув. Натомість псевдодуховність і сама є невченою, і при цьому ще й хвалиться цим і усіляко зневажає освіченість і тих, хто її має. Це махрова гордість, одягнена в духовні шати. Мракобіссям називається.

З іншого боку, освіченість не гарантує людині автоматично духовності. Можна бути освіченим, але зарозумілим. Справжня освіченість веде до мудрості. А мудрість – це скромність. Одним словом, духовність і освіченість – речі більше пов’язані між собою, ніж протилежні. Зажди приємно зустріти людину освічену і при цьому духовну. Тобто таку, яка є скромною, любить Бога і шанує інших людей. І дуже неприємно спілкуватися з “духовними”, які своє неуцтво і демагогію прикривають духовністю. Гордість все псує. Натомість покора і любов завжди є прикрасою всього.

(з соцмереж)