Сергій ЧЕПАРА

Цей пост не претендує на повне і всебічне висвітлення теми зв’язку любові до всього національного і християнством. Я лише хочу коротенько поділитися, як у моєму житті поєднуються моя українськість та моє християнство.

Я – українець. Що це значить?

Мої батьки українці і народилися в Україні в українських україномовних сімях. Обоє – тато і мама – навчалися в українських школах, в українському Ужгородському університеті. Обоє все життя спілкувалися і досі спілкуються українською мовою.

Я – українець. Я люблю українські пісні. Мені дійсно подобаються “Червона рута”, “Хлопці, підемо”, “Не пора, не пора, не пора”, “За Україну, за її волю”. Мені подобається Океан Ельзи і Олександр Пономарьов. Я – українець. Я не люблю бокс, але заради боїв Віталія Кличка вставав о п’ятій ранку і дивився поєдинок на телебаченні.

Попри те, що в Україні багато проблем, я все таки пишаюся нею. Україна для мене це чемпіон світу з шахів Руслан Пономарьов. Це переможниця Євробачення Руслана Лижичко. Це Іван Пулюй, винахідник лампи з ниткою розжарення і відкривач X-променів. Для мене Україна це плавчиня Яна Клочкова, футболіст Андрій Шевченко та стронгмен Василь Вірастюк.

Україна – це її історія. Україна – це Володимир Великий та Ярослав Мудрий. Україна – це Богдан Хмельницький та Іван Мазепа. Україна – це січові стрільці, які на початку XX століття мріяли здобути незалежність Україні. Це повстанці, які однаково боролися з нацистами, і з совітами. Україна – це українська література. Це “Русалка Дністрова” і “Наталка Полтавка”.  Це “12 обручів” Андруховича і “Польові дослідження” Забужко. Зрештою, це безсмертний Кобзар.

Всі ці речі мені близькі і цікаві, тому що я українець.

Я – християнин. Що це значить?

Що Ісус Христос знайшов мене у цьому світі. Що полюбив мене, що простив мені гріхи, що дав мені життя вічне. Я вірю, що Біблія – це Слово Боже, що церква вміщає всіх – українців, поляків, німців і французів – якщо вони християни. Моя любов до української мови не заважає нормально, з прийняттям ставитися до мови польської, німецької та французької.

Так, мені не дуже подобається, коли іноземні місіонери створюють церкви на західним зразком, називаючи його біблійним. Не дуже подобається, коли в українській церкві прославлення українською мовою поступається прославленню мовою іншою. Але я все таки пам’ятаю кілька важливих уривків які навчають мене важливим духовним істинам. “Життя наше на Небі…”, “І нову пісню співають вони, промовляючи: Ти достойний узяти цю книгу, і розкрити печатки її, бо Ти був заколений, і кров’ю Своєю Ти викупив людей Богові з усякого племени, і язика, і народу, і люду. “, “Нема юдея, ні грека, нема раба, ані вільного, нема чоловічої статі, ані жіночої, бо всі ви один у Христі Ісусі!”. Чи стаю я німцем в мить увірування? Ні. Чи стає чоловік безстатевою істотою або чи раб стає вільним? Чи хтось миттєво вивчає чужу мову? Знаємо, що ні. Але нова духовна реальність – союз з Христом і у Христі – є важливіша ніж моя мова, культура, історія мого народу. Чи повинен я забути свою мову чи культуру? Ні. Чи повинен я вважати її найважливішою справою свого життя? Ні, тому що моє християнство має стати для мене найважливішим.

Я український християнин. Я проповідую українською мовою, веду блог церкви українською, нею ж друкую буклети і брошури. Але якщо коли-небудь доля закине мене кудись далеко-далеко від Вітчизни, мені теба буде вивчити чужу мову, щоб пояснити місцевому жителю хто такий Христос і чому Він помер… Тоді мені треба буде, скажімо так, свою українськість, дещо відкласти.

Наприкінці скажу, що з нетерпінням очікую на українську Біблію перекладу Юрія Попченка. Український народ повинен мати Біблію сучасною літературною українською мовою. Думаю, любов до української Біблії це прояв хорошого християнського націоналізму :)