Священство в Православній Церкві має особливу роль. Перш за все, їх головна функція – здійснення Таїнств, через які люди можуть отримати дари Святого Духа. Саме так воно має деякі практичні функції по підтримці організаційного життя Церкві, турбота про проблеми та духовні потреби віруючих, та інші.

Головні типи священства встановлені Біблією (єпископи, пресвітери, диякони), вони тривають також і зараз в Церкві.

Світове Православ’я на землі має вигляд в 15 помісних Церквах, які вписані в давніх диптихах. Диптихи є частиною Священного Передання Церкви. Помісні Церкві самостійні, незалежні, рівні між собою, серед яких Константинопольський Патріархат має першість у честі. Церкви не залежать одна від другою, адміністративно незалежні, але мають ідентичне навчання, євхаристичне та молитовне спілкування.

Помісна Церква не є «частиною» вселенської Церкві. Кожна Помісна Церква є повноцінна Вселенська Церква, яке висловлює Свою присутність для конкретного народу чи народів.
Життя Церкви, її навчання, віра, структура, роль священства визначається Біблією, в тому розумінні Біблії, яке присутнє в Священному Переданні, саме Священним Переданням, апостольськими правилами, рішеннями Вселенських Соборів.

Вселенські Собори, де мають участь всі помісні Церкві, не «створюють» віру чи доктринальні тези, вони лише підтверджують істинну віру, в її соборній повноті, як Істинна Церква, яку дякуючи Святому Духу, ворота пекельні не можуть перемогти, вже вірить.
Синоди саме помісних Церков, на відміну від Вселенських соборів діють лише в конкретній помісної Церкві, вони можуть вирішувати свої внутрішні справі, проводити навчання Православ’я в життя людей.

Стосовно ієрархії священства в Церкві, то вона існує згідно з біблійним навчанням.
Епископи є найвища форма священства. Вони мають владу не тільки здійснювати Таїнства, а також рукопокладати нових священників. Хіротонія – покладання рук, це Таїнство коли єпіскоп просить Святого Духа зійти на людину, щоб вона стала дияконом чи пресвітером, і в випадку пресвітера – здійснювати Таїнства. Внутрішні підтипи епископів визначаються об’ємом церковної влади, канонічної території, в межах якої служить конкретний епископ. Перший епископ в Церкві називається Патріархом. Він не є голова Церкви, тому що він має лише першість честі серед інших епископів. Митрополити та архиєпископи мають церковну владу понад деякою конкретною канонічною територією.

Пресвітер, часто називають також просто «священник», в деяких мовах також ієрей, «піп», та інші назви. Він може робити всі Таїнства окрім хіротонії (не може рукопокладати інших священників). Внутрішні підтипи в цьому статусі можуть звучати як архієрей, протопресвітер. Такий сан може даватись священнику за деякі заслуги перед Церквою, часто їх мають настоятелі храмів.

Диякони не можуть самостійно здійснювати Таїнства, але вони допомагають священникам на літургії. В Православній Церкві жінка може також мати такий сан, і такі приклади були в історії Церкві, це не було засуджено. Але зараз на практиці такий сан також не дається жінкам, але це тимчасова практика з боку Традиції, і не має доктринального обґрунтування.
Монашество як таке не є самостійним саном священства. Це соціальний шлях в Православ’ї, коли людина добровільно відмовляється від спілкування зі світом, мати сім’ю, щоб більше молитися, служити Богу, ніж це можливо в світському світі. Монах також може мути пресвітером (ієромонахом), дияконом чи епископом.

В ПравославнійЦеркві традиційно епископом може стати лише монах. Але ця міра є тимчасовою, має більше соціальні та традиційні коріння, та не обґрунтована доктринально. Раніше були і одруженні єпископи.

В житті Церкві також існують люди, які мають інші спеціальні функції в Церкві, але не мають священства. Наприклад послушники, які допомагають в житті монастирів та храмів, пономар, який дзвонить в дзвін та допомагає на службі, читець, який читає Євангеліє парафіянам, та інші. Їх часто називають «церковнослужителі», на відміну від священнослужителів, які мають священство.

В соборах Церкви мають участь представники всіх типів священства, а також миряни. В Православній Церкви дуже розвинута культура монашества, яке мало великий вплив на розвиток Церкві.

Михайло Малінін