Хотіли побудувати вавилонську вежу? Тепер маєте!

Тема мови для мене дуже цікава. Колись у школі я вивчав українську (рідну), 1 рік російську (але не рідну), німецьку (з 4-го по 11-ий клас). Потім – університет, ще 2 роки німецької, потім з репетитором та самостійно вивчав англійську, польську, в біблійному коледжі – давньогрецьку та іврит. Мови вивчати дуже цікаво, бо це не лише збільшує твої можливості для розвитку та професійного росту, а й розширює світогляд. Вивчаючи граматики та лексики ми краще розуміємо певні світоглядні парадигми. Зараз я викладаю українську як іноземну. Роблю це з кількох причин – по перше, це заробіток, по друге, це поширення української культури. Навчаючи американців, німців, бразильців, французів, японців української мови я навчаю і української історії та культури – принаймні, поверхово, а когось і глибше. Я люблю Україну (принаймні, думаю, що люблю), і люблю українську історію, літературу, мову, культуру. Хоча далеко не все я люблю в українській ментальності. Мова йде не лише про такий собі совок, а й про інші речі.

У фейсбук-групі “Українці у Франції” якась жінка написала таке:
“Даю частные уроки по изучению русского языка. Имею большой стаж работы в школе. Мой диплом учителя русского языка подтвержден и заверен во Франции. Вы можете позвонить мне по телефону”

Одразу скажу, що зеленого поняття, хто ця жінка не маю. Українка вона чи росіянка, яка в неї мова рідна, які в неї політичні та інші погляди – не знаю. Мова взагалі не про неї. Людина написала простий нормальний пост, що шукає учнів на російську мову. Можливо, просто припускаю, вона живе у Франції, але сама родом з східної України. Можливо, вона вільно володіє англійською та французькою, але хоче заробляти гроші викладаючи російську (як іноземну). Є багато іноземців, які з радістю вивчають іноземні мови, в тому числі слов’янські – українську та російську. Навіть є такі бразильці та німці, які вивчають білоруську.

Отож мова не про автора поста, а про реакції. Вони були типові. Жінку змішали самі знаєте з чим, як і тих, хто намагався її захистити.

Звідки така ненависть до всього російського? Зрозуміло – і з історії, і з реалій. Росія століттями гнобила Україну, і зараз прямо і опосередковано підтримує гібридну війну (яку сама ж і почала або допомогла почати). Але чи дає це право ненавидіти все-все-все російське?

Моє завдання дати чесну і зважену відповідь. Але для цього краще відійти убік і подумати про якийсь інший контекст. Польща, Австрія, Угорщина, Литва і Румунія також були окупантами України в різні часи. Німеччина припхалася сюди в 1941-у, перед тим у 1939-у захопивши половину Польщі, де також жили українці. Чи означає це, що треба ненавидіти все польське, німецьке, угорське?

Мухи окремо, котлети окремо. Це хороший принцип, який варто застосувати і тут. Варто чітко розуміти що таке патріотизм і що ним не є. Припустімо, хтось скаже, що Польща і Австрія – це історія вже стара, а от Росія нова. Що ж, це правда. Росія досі живе в 19-у столітті та має сильні імперські амбіції. Вона досі не може погодитися, що Україна – це не колонія, а незалежна держава. Путін дуже здивований бажанням більшості українців України (серед них є багато російськомовних) не тільки жити в окремій державі, а й бути частиною Євросоюзу – якщо не зараз, то років через 20-30.

Але хіба якась мова належить Путіну? Чи якась мова належить Гітлеру? Мова не належить окремій людині. Та й не належить вона і одному поколінню народу. Українська мова належить не лише нам – а й нашим батькам, дідам і прадідам. У мене нема чіткого розуміння звідки можна починати відлік існування нашої мови, але принаймні кілька поколінь точно зробили свій внесок. Кажуть, що вже в часи козаків розмовна українська відрізнялася від розмовної російської. Не знаю, не експерт.

Але я хочу відійти від Росії на хвильку – бо це заважає. Я б хотів, щоб моя дитина вивчала європейські мови – англійську, німецьку, можливо польську. І ось уявіть собі, що я найняв трьох репетиторів і вони вчать має чадо тих мов. І тут на Україну підступно нападає Польща (або ще хтось)! Мені що негайно змінити своє ставлення до польської мови? Якщо на Україну нападуть США – до англійської? Якщо Франція – до французької? Хіба країною не керують політики? Хіба не доцільніше говорити про політичний режим? Чи на нас напали всі поляки за останні 300 років? Ми воюємо з країною чи з мовою? Ми воювали з нацизмом у Німеччині чи з всім німецьким – музикою, мовою, архітектурою?

Дехто наводить залізо-бетонний приклад. Уяви, що у 1942 р. вчителька у Франції викладає дітям німецьку. Уявив – і що? А тепер Ви уявіть, що вона перестала, Німеччина програла війну, а виграли США, СРСР, Британія і Франція. Німеччина стала демократичною і почала щиро дружити з Францією. Тепер вже можна вчити німецьку чи ще ні? Чи можуть бути діти заручниками політики і війни?

Коли на мій дім нападають – я його захищаю. Незалежно від того, якою мовою говорить ворог – його треба зупинити. Якщо якісь … нерозумні люди на Львівщині відділять три села від України і проголосять якесь “НР” – то я візьму зброю в руки та захищатиму соборну Україну (або фінансово допомагатиму армії, наприклад, сплачуючи податки як підприємець). До чого тут мова? Якщо в тому селі розмовляють українською то що? А якщо польською чи угорською – то що? Все не впирається в мову. Хоча мова важлива.

Ненависть погана річ. А любов добра. Треба любити своє, а цікавитися чужим. Той, хто більше ненавидить чиєсь, ніж любить своє, не дуже хороший патріот.

Я розумію, що багато українців поїхали в західні країни не від доброго життя. В Україні багато хто себе не знайшов. Це були люди різні – за віком, статтю, професією, освітою і так далі. Я думаю, що багато з них дійсно люблять Україну, мову, культуру. Знаю, що діаспора часто допомагає українській армії. Це похвально.

Але. Колись, десь так у 2008 році я спілкувався з однією жінкою, яка ще на початку 90-их виїхала у Іспанію. І знаєте, які враження? Що вона досі живе в Україні в 90-их. Є такий жарт – “можна вивезти дівчину з села, але село з дівчини не вивезеш ніколи”. То жарт, але в кожному жарті є великий шмат правди.

Можна жити в Берліні, Нью-Йорку чи Токіо, але в той самий час жити в галицькому селі. Кажу не з теорії – бачив багато прикладів. Я не проти галицьких сіл! Я сам родом з галицького містечка. Я про те, що можна жити в серці Європи, але в душі залишатися українським провінціалом.

Не можна все життя носити в собі свою містечковість. Не можна все життя вірити в те, що всі біди в Україні від російської мови, Путіна і олігархів. Це не слово на захист Путіна. Але треба глибоко вникати в ситуацію. Якщо завтра всі росіяни просто зникнуть – Вам дійсно стане краще? Чи якщо всі російськомовні заговорять українською – це вирішить всі проблеми України?

Не маю нічого проти, щоб люди в Україні з російської переходили на українську. Вітаю це, заохочую і підтримую. Але часом бачу, що деякі україномовні так заохочуть, що швидше розохочують. Українізація має бути мирна і мудра, а не дикувато-сокирна.

Advertisements

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out /  Change )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out /  Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out /  Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out /  Change )

w

Connecting to %s