Протестантська молодь Львова читає Біблію в центрі міста. 2017 рік.

До цього питання можна підходити по-різному.

1. Дехто вважає, що християнською може бути лише країна, де більшість складають “справжні” християни (в православній термінології, “воцерковлені” люди, в протестантській – “відроджені”). Мені здається, такий підхід є неправильним і позбавляє змісту саме питання. Бо за таким критерієм, ймовірно, жодна країна в історії людства не була “християнською”. Не був тоді “юдейським” і старозавітній Ізраїль, бо, як випливає із Біблії, часто лише невелика частина народу залишалася вірною Яхве.

2. Можна підходити до цього питання з юридичної точки зору. Тоді “християнською” є країна, в законах якої прописаний привілейований статус християнства. Однак юридичний статус далеко не завжди відповідає суспільним реаліям.

Скажімо, у Англії церква Англії (англіканська) досі є державною церквою. У Палаті лордів 26 місць зарезервовано для єпископів цієї церкви.

Данія теж юридично є християнською країною. Лютеранська церква Данії отримує державні субсидії, а її служителі є державними службовцями.
У Норвегії церква була відділена від держави лише 5 років тому, але навіть у чинній редакції конституції лютеранська церква залишається офіційною (established) церквою Норвегії та отримує державну підтримку.

Однак і Англія, і Данія, і Норвегія вже є фактично пост-християнськими країнами, оскільки на їх суспільне життя релігія впливає вкрай мало (див. пункт 5 нижче).
Є й зворотні приклади: християнство може справляти великий вплив у країні, яка при цьому юридично не є християнською. Скажімо, законодавство США не підтримує жодну з релігій чи тим більше окрему з церков. Однак при цьому я б відніс США до “християнських” країн – принаймні десь до кінця 20-го століття.

Словом, “юридичний” аспект не може бути вирішальним у відповіді на питання, чи є Україна християнською.

3. Можна ще підходити історично. Якщо християнство відіграло значну роль у становленні нації/держави, якщо воно глибоко вплинуло на її традиції тощо, тоді країну можна назвати “християнською”. Очевидно, історично Україна є країною з християнською спадщиною. Однак я не думаю, що це має хоч якесь значення для теперішніх дискусій. Тому будь-які згадки про “Володимирове хрещення” в контексті сучасних викликів не мають змісту. Якщо Україна і була християнською колись, це не означає, що вона має бути християнською і зараз. Так само, до речі, думав і Володимир, коли одним махом із “традиційно та історично” язичницької Русі спробував зробити її християнською.

4. Можна ще підходити до цього питання соціологічно. Тоді християнською є країна, у якій більшість ідентифікує себе як християни. В такому разі Україна є християнською, бо за будь-яким соціологічним опитування більше 70% українців є християнами.
Однак проблема таких опитувань у тому, що воно не враховує степінь впливу релігії на особистість. Якщо обирати між “християнин” і “атеїст”, людина може вибрати перше. Але це не значить, що релігія відіграє хоч якусь роль у її житті.

5. Можна ще підходити з позиції культури (якщо її розуміти не як “мистецтво”, а в більш широкому, світоглядному значенні). Тоді християнською є та країна, у суспільному житті якою християнські вірування, звичаї, інститути відіграють важливу роль. Важливою є відвідуваність богослужінь (як прояв того, наскільки людина пов’язує себе з церквою) та авторитет церкви у суспільстві.

Я наведу два приклади.
В Ірландії нещодавно проходив референдум щодо легалізації абортів. Майже 80% ірландців визначають себе як католики. Католицька церква послідовно і активно бореться проти абортів. Однак всупереч чіткій та активній позиції церкви 67% ірландців проголосували за легалізацію абортів. Це означає, що більша половина ірландських католиків просто не зважає на думку своєї ж церкви. Соціологічно Ірландія є християнською країною, однак культурно – думаю, ні.

Інший приклад – Іспанія. Там новий голова уряду вперше в історії модерної Іспанії відмовився присягати на Біблії. Політики – люди недурні. Вони зважають на суспільні настрої. Мені здається, що такий крок іспанського прем’єра означає, що (принаймні на його думку) суспільство цим не перейматиметься. Соціологічно (тим більше історично) Іспанія є християнською, але культурно – думаю, вже ні.

В “культурному” сенсі я б сказав, що християнською у нас є Галичина. Стосовно інших регіонів – не впевнений.

Однак головне не те, яку відповідь ми дамо на питання “Чи є Україна християнською?” Головне, що ця відповідь насправді і не важлива. Якщо хтось (зважаючи на пункти 1 і 2) наголошує, що Україна не є християнською, то що з того? Це не означає, що християни не можуть відстоювати свої погляди чи що релігія має бути прибраною із суспільного дискурсу. Якщо, навпаки, хтось вважає Україну християнською (історично, соціологічно, культурно чи ще якось), то що з того? Це не означає, що вона такою і має залишатись. Будь-яка відповідь на питання “Чи є Україна християнською?” не може бути аргументом у дискусіях.

Що насправді має значення, так це те, що Україна є демократичною та плюралістичною. У ній може відбуватися змагання ідей та світоглядів. Один із них – християнський. Завдання християн – щоб цей світогляд укорінився у серці та розумі народу. Жниво велике.

(З соцмереж)