Псалом 77 та ходіння вірою

276519439 (23)За порадою Брюса Вілкінсона прочитав псалом 77. Роздумував над ним. Автор описує той час, коли народ ізраїльський блукав пустинею.

Для себе звернув увагу на кілька моментів. Автор хоче розповідати про Божі чуда, які Він учинив – щоб про це знали нащадки; щоб нащадки вміли класти надію на Бога; ізраїльтяни у минулому забули чуда Божі.

Бог провів Ізраїль через море, але вони після того все одно грішили. Ізраїльтяни своїми очима бачили чудо розходження вод, але потім запитували: “Чи Бог зможе в пустині трапезу зготовити?”. Іншими словами, вони  добре знали про всемогутність Божу, бо самі переконалися у ній, але коли прийшли чергові випробування, вони знову сумнівалися що Бог всемогутній. “…бо не вірували вони в Бога, і на спасіння Його не надіялись” – звісно, ізраїльтяни вірили в існування Бога, але вони не вірили у певні Його риси – бажання і здатність забезпечити свій народ. Тобто вони не вірили у такого Бога, який дійсно існує, а вірили якогось слабкого Бога, нездатного до чудес. Бог потім їм манну посилав і м’ясо, але до ізраїльтян якось не особливо дійшло.

Як Він їх побивав, то бажали Його, і верталися, й Бога шукали, і пригадували, що Бог їхня скеля, і Бог Всевишній то їхній Викупитель.
І своїми устами влещували Його, а своїм язиком лжу сплітали Йому, бо їхнє серце не міцно стояло при Нім, і не були вони вірні в Його заповіті… (Псалми 77:34-37)

“Серце не міцно стояло”. Цікаво, що це значить. Як своє серце поставити міцно, як навчитися надіятися на Бога? Що це означає – “надіятися на Бога”? Що конкретно треба робити? Що значить довіряти Богу?

Потім написано, що ізраїльтяни випробовували Бога. Я от не можу збагнути, що це значить. Я розумію, що Бог нас випробовує, але як це людина випробовує Бога? Випробовує Його терпіння? Псалом також розповідає, що ізраїльтяни гнівали Бога.

Бог почув усе це і розгнівався, і сильно обридивсь Ізраїлем, і покинув оселю в Шіло, скинію ту, що вмістив був посеред людей,
і віддав до неволі Він силу Свою, а величність Свою в руку ворога… І віддав для меча Свій народ, і розгнівався був на спадщину Свою:
його юнаків огонь пожирав, а дівчатам його не співали весільних пісень, його священики від меча полягли, і не плакали вдови його.
Та небавом збудився Господь, немов зо сну, як той велет, що ніби вином був підкошений, і вдарив Своїх ворогів по озадку, вічну ганьбу їм дав! Та Він погордив намет Йосипів, і племена Єфремового не обрав, а вибрав Собі плем’я Юдине, гору Сіон, що її полюбив!
(Псалми 77:59-68)

Що це все б мало значити для мого життя? Християнам часто властиво не грішити певними гріхами – перелюбом, крадіжкою, убивством. Але тут бачимо, що недовіра Богу, невір’я у його провидіння і проведення – такий же гріх, який гніває Бога. Якщо мені інколи здається, що Бог забув про мене, не слухає молитви чи “активно трудиться” десь на ішому куточку планети – я знову забуваю про Його якості, про те, що Він завжди поруч, тому що всюдиприсутній, і тому що живе у мені. Так непросто завжди мати міцний звязок між богослів’ям і практикою… Можна легко перечисляти риси Бога, а коли треба зв’язати ці риси і конкретну життєву ситуацію, то мені часом здається що Бог уже не такий всемогутній. Коли читаю, що Богу належать всі землі, все золото і срібло, всі тварини лісові, що Він Творець всього – подобається, захоплює. Коли думаю, що мені потрбна робота і житло – одразу забуваю. А не вірити в Бога Яким Він є насправді – гріх, який ображає Бога…

Advertisements

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out /  Change )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out /  Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out /  Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out /  Change )

Connecting to %s