Добре усвідомлюючи, що не маю відповідної освіти політолога, економіста чи міжнародника, все таки більше для власної забави напишу кілька думок, щоб я зробив на місці української влади, щоб Україна нарешті стала сучасною розвиненою європейською правовою державою.

“Не красти” не писатиму. Натомість напишу кілька думок про кадрову політику, бо як колись десь казали – “кадри вирішують все”. Або завалюють все. Добре усвідомлюю, що більшість політиків найвищого рангу не хотіли і не хочуть дбати про народ/державу, а виключно про власний бізнес, все ж таки думаю, що якби сталося чудо, і вони б зробили кілька нескладних кроків… Україна років так через 10-15 могла б стати якісно кращою, нічим не гіршою за країни Прибалтики чи Польщу. Ну, принаймні цивілізаційно чи культурно. Про економіку судити не можу.

Отже, кадри вирішують все. Навіть якщо найкращі українці/грузини/литовці чи представники інших націй стануть міністрами, їхніми заступниками змін на краще не буде, якщо країною на місцях керуватимуть нездари, неуки і злодюжки. В областях та районах сидять люди які десь глибоко мали Україну, Європу, та і Росію теж. Вони не хочуть і не можуть жити по-новому, вони неосвічені не вмотивовані працювати на благо села/міста/держави. Тому основним принципом кадрової політики має бути за короткий термін (1-2 роки) привести до влади на всіх рівнях нове покоління фахівців-патріотів. Не тільки фахівців, не тільки патріотів. А саме тих, хто поєднали непоєднане.

Треба створити державну програму залучення освіченої та чесної молоді до управління на всіх рівнях. З одного боку молодь має замінити представників старшого покоління, з іншого – брати на роботу треба саме тих, хто а) має чітке бачення що робитиме на посаді б) має освіту (дуже бажано США/Європа) в) володіє іноземними мовами, тямить у політиці, економіці, праві. Має бути чітка і всім зрозуміла метода як беруть на роботу – тобто бальна система, де за освіту в західних університетах та володіння мовами ставлять додаткові бали. Набрав найбільше балів – став держслужбовцем. Можна інакше – якщо створив робочі місця, або заплатив в держбюджет певну сумуподатку – додатковий бал. Ну все це можна продумати, щоб зробити, вибачайте за слово, не дибільно, а грамотно.

Колись юрист, а сьогодні міністр екології Ігор Шевченко сказав, що в Україні живе близько 20 тисяч осіб, які здобули освіту на Заході. Так от, влада має зробити все, щоб хоча б 10 тисяч працювали в державних органах, а щоб вони там працювали, їм треба дати гідну зарплату. Бо за смішну зарплату туди ніхто не піде після Гарварду чи Лондону.

Для мене великим прикладом є Львівська міська рада. Не розхвалюватиму міського голову, просто скажу, що завдяки йому у ЛМР працює багато молодих, енергійних, ідейних і щирих людей. Просто пройшовши стажування N років тому, багато хлопців і дівчат стали працювати у міськраді, а деякі і начальниками потім стали. Ось таке треба робити по всій Україні, але не хаотично, а продумано і грамотно.

Тому що якою б щирою не була пані Ганно Гопко, чи ще десяток депутатів-депутаток, середній громадянин стикається в житті не з Верховною Радою, не з Прем’єром чи Президентом, а з дрібними службовцями, директором школи, комунального підприємства  і т.д. Звісно, парламент має  і повинен мати велике значення, просто якось всім нардепам і міністрам властиво забувати, що Київ це Україна, але Україна це не Київ. Бо якщо у столиці живе 4 мільйони людей, то за її межами десь так 44. Якщо в містах 32 млн, то у селах 15 мільйонів. І ті 15 мільйонів такі ж українці, громадяни, тільки стиль життя в них трохи інший, ніж у столиці чи десь у Львові або Харкові.

Думки в мене є і про телебачення, і про культуру, і про видавничу справу, і про дороги і туризм, і про Укрпошту, і IT. Тільки щось мені думається, що погані кадри всі ініцативи з Києва спроможні перетворити на ніц. Тобто найкращу реформу завалити.

P.S.
Я не живу ілюзіями, що україною керують ті, хто її люблять. Я просто мрію на дозвіллі.