Ми з дружиною також думаємо, що сміття дуже багато, ми (всі люди) забруднюємо планету і так далі і тому подібне. Кульочки, кульочки і Грибовичі. На кожному кроці пластик, сміття, а планета то у нас одна. І ми з дружиною строхи сортуємо сміття – органіка, папір і все інше. Будемо з мішечками ходити в магазини. Це в цілому правильно – не забруднювати місто, країну, планету, де живеш ти і житимуть твої діти і онуки.

Але є одне але. Одне, але велике.

Я не великий серцезнавець. Але читаючи Біблію та спостерігаючи за людьми поступово бачу (і не тільки я це бачу), що людям властиво робити щось велике, щоб нібито ставати теж трохи великими.

Що я маю на увазі? Людині властиво імітувати гіпербурхливу діяльність, аби тільки привертати увагу до своєї скромної (?) персони.

• Боротьбам з Порошенком чи Зеленським, з москалями чи американцями.
• Боротьба за права жінок, тварин, дітей, темношкірих, робітників і селян
• Боротьба проти ювінальної юстиції, гомосекскуалістів, ґендерної ідеології
• Боротьба за збереження планети і екології
• Боротьба проти корупції
• Боротьба, боротьба, і ще якась боротьба

Звісно, більшість цих питань мають сенс, як і має сенс боротися за все добре і проти всього лихого. Але. Людина часто (підсвідомо, я думаю), бореться або бути таким собі вічним борцем. “Я важливий – тому що я великий борець”. Світ без мене просто завалиться. Злі чоловіки принижуватимуть жінок, білі американці – темношкірих, сюди приїде ДержДеп США чи російські танкиі т.д.

Звісно, я іронізую і спеціально перебільшую. Деякі загрози справжні, а інші висмоктані з пальця. Але до чого закликав Бог своїх дітей? До стосунків з ним, до святості, до добрих діл, до любові. А ми що? Ми хочемо собі і всім здаватися важливими і потрібними. І саме тому часто боремося. Самі не знаємо для чого. Боротьба заради боротьби. Так, або скучно не було. Треба ж десь черпати цінність.